Поїхали!

 
 

Поїхали!




 

Вишкребли ми останні копійки. Заплатили. Сіли Поїхали! Спершу поволеньки-поволеньки. Тоді все дужче, дужче…
— Ого-го-го-го-го-о… — радість із грудей вигогокується.

Интернет реклама УБС
 

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС
 
Ну й ловка ж каруселя! Зовсім тобі як птиця летиш у повітрі — ніби й не держить тебе ніщо… — Гух-гух-гух!..

— Др-р-р-р… — це я ротом. Гуркіт мотора собі роблю. Ніби лечу я на літаку-винищувачі надзвуковому…
— Та-та-та-та-та-та… — з кулемета стріляю по Яві. Ява обертається і теж:
— Та-та-та-та-та-та…
— Іду на тарані — гукаю я, підлітаю до Яви — штурх його ззаду, і він одлітає од мене. А потім підлітає і — штурх! — мене, і я одлітаю… І-і-ех!.. От каруселя! Ну й каруселя! І ніяких тобі нещасних випадків! Ніяких жертв! Ланцюг такий, що вола вдержить.
Отак би літав, літав, літав… цілий день би літав…
Аж тут повільніше, повільніше…
Стоп! Приїхали! Злазьте!
Тю! Отак мало? Як хочете ще, — будь ласка, платіть гроші і карусельтесь собі скільки влізе.
Гро-о-оші! Де ж узять ті гроші, як вони отуто, у животі! І нащо ми стільки морозива вмаламурили! Не могли менше на дві-три порції! Якраз було б на каруселю! А так через те поганське морозиво доводиться відмовлятись от такої для мене потрібної, такої льотчицької розваги.
Дурний я, дурний! Ну, у Яви вухо, йому треба було! А я чого? Чого я! Було б на собі економити. Хай би Ява сам їв. Морозива я й у Васюківці можу скільки хочеш умелигати. А таку каруселю у Васюківці хтозна-коли ще побудують!
Я вже й виросту…
Ява бачить мій настрій. Зітхає співчутливо. Каже:
— Ходім хоч скупаємося.
— Та! — змахую я рукою — Що я, купатися у Київ приїхав? Я вдома отак-о накупатися можу… Та й де тут купатися? Серед людей, як у лісі, заблудишся. І до води не втрапиш. Та й води біля берега уже нема — самі люди…
Але то я так казав, щоб досаду свою на чомусь зігнати. Бути на київському пляжі і не викупатись міг тільки якийсь хворий, ненормальний. Тим паче в таку спекоту. Ми почали пробиватися до води.
Я не можу собі точно уявити, що таке мільйон людей. Але якщо вже уявляти, то уявляти, мабуть, треба київський пляж. По-моєму, там було не менше мільйона. Хто не вірить, хай піде й порахує.
То було схоже на якийсь велетенський базар. Тільки що всі голі і не торгують. Ніколи я не бачив стільки голих людей одразу. Ну, доводилось мені бачити одного, двох, трьох голих, ну, два-три десятки — у лазні. А тут мільйон голих. Аж не віриться, що таке буває на світі.
Древні люди, що ото пекло видумали, якісь були наївні, без усякої фантазії. Хіба то пекло? От київський пляж у жаркий вихідний день — оце пекло! Люди тут справді пеклися, смажилися, шкварилися на сонці. Половина з них лежала голічерева мовчки, без руху, заплющивши очі, мов мертві. Лише по тому, як колихалися їхні животи, можна було зрозуміти, що вони ще живі, ще дихають. Друга половина безперервно щось їла — жувала, ковтала, плямкала губами, пила молоко з трикутних паперових пакетів, пила пиво і лимонад із пляшок. Здавалося, ця половина прийшла на пляж спеціально, щоб попоїсти. І лише незначна частина хлюпалася, купалась у воді. Але цієї незначної частини було досить, щоб витіснити своїми тілами пів—Дніпра води. Ще одна незначна частина весь час кудись ішла. Ішла, переступаючи через тіла, наступаючи комусь на ноги, на руки, на голови і таке інше. Але й цієї незначної частини було досить, щоб скидатися на вокзальну товкучку і метушню. А он — гуп! гуп! гуп! — попід кущами волейбол, стоять кружка і м'яча гупають. І нема того, щоб гарненько грати, а все гилять так, щоб когось по голові вцілити. Різнокольорові м'ячі не стільки у повітрі літають, скільки по піску качаються, через людей перестрибуючи. Отакий-то пляжний волейбол.
А он «геркулеси» ходять, повагом, весь час м'язи напружуючи і груди вперед випинаючи. І в кожного на руці номерок на резинці — від гардероба, ніби всі «геркулеси» кимось пронумеровані.
— Здоров, Гарик!
— Привіт, Шурикі
— Чао, Марик!
Це «геркулеси» між собою вітаються, не зупиняючись і голови не повертаючи, щоб не втратити статечність фігури. І всі оці нумеровані індикуваті Марики, Гарики і Шурики відрізнялись од решти людей тим, що були розмальовані татуїровками. Татуїровки були у них де тільки хочеш — на руках, на грудях, на ногах і навіть на спині. І чого тільки не було «виколото»: і кораблі, і орли, і звірі, і жінки, і кинджали, і різні мудрі тексти, наприклад: «Смерть за измену» абощо. Це по-перше. А по-друге, у всіх у них щось висіло на шиї. Такий собі ланцюжок, а на ланцюжку або підківка, або бляха, або якась жіноча брошка, або ключ, або просто ланцюжок без нічого, або навіть… хрестик. І дивно було бачити хрестик на грудях, де був виколотий піратський корабель, кинджал та ще й оте «Смерть за измену». Ясно, що той хрестик нічого спільного з богом не мав, що то було просто модно.
«Чого доброго, у них ще попівська ряса в моду може увійти, — подумав я — і ходитимуть тоді київські Гарики у попівських рясах по Хрещатику…»
А он дядько який дивний. Там, де в людей волосся (на голові, наприклад), — у нього — лисина, а там, де в людей голо (на спині, наприклад), — у нього густа руда шерсть — як у ведмедя. А він лежить, загоряє. От дивак! Хіба шерсть може загоріти? До тіла ж сонцю крізь ту вовну не пробитися.
А он дід який! Із води тільки-но вискочив і ну гімнастику робити присідає, на руках од землі оджимається, підстрибує — як хлопчик. Сам худий-худий, зверху лисина, а по боках і ззаду голови довге волосся аж до плечей. І усміхається на весь рот, підморгує комусь. Оце дід! Тю! Ви гляньте, що там робиться! Стара бабуся, сива й зморшкувата, у теніс. Чи, як його, у бадмінтон ракеткою вимахує Так вимахує, що аж в очах мигтить. Ого-го! Цікаво було б подивитися на нашу бабу Триндичку з такою ракеткою. Все село б збіглося. А тут ніхто й уваги не звертає.
Інтересні діди й баби в Києві. Якісь хлоп'якуваті. Наче старі діти. А молоді паруб'ята навпаки. Ондо йдуть двоє. Ну, років по двадцять, не більше. І обидва бородаті. Дива!

 


Интернет магазин Свет и Очаг предлагает novotech светильник венгрия с доставкой курьером.;На сайте svetiochag.ru купить lussole светильник подвесной . Интернет магазин светильников.

 

Конспекти уроків — це зібрання конспектів уроків з різних предметів, це той базис, на якому будується урок: що вчитель має розповісти учням, що учні мають обов'язково вивчити та які завдання зробити, які відеоматеріали та ілюстрації варто продемонструвати, що слід дати на додаткове опрацювання та домашнє завдання.



Обновлен 16 авг 2014. Создан 10 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine