Хотів би я вгадати - що!

 
 

Хотів би я вгадати - що!




 

Не знаю. Вони, мабуть, і самі ще не знають. Хотів би я вгадати - що!

Маг замовк і опустив голову. Промінь сонця впав крізь розрив між хмарами на його руки, що лежали на колінах долонями вгору; світло наповнило його долоні, наче келих. Ганадальф похитав головою і повернувся до друзів.


Интернет реклама УБС
 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

- Наближається полудень, - сказав він. - Нам чає іти.

- Ми підемо по гобітів до Древеса? - запитав Арагорн.

- Ні, нам у інший бік. Надія - ще не перемога. Насувається війна, в якій остаточну перемогу забезпечить лише Перстень Влади. Інакше ми багато чого втратимо, а може, і все... Я- Гандальф, Гандальф Білий, але Чорний поки що сильніший за мене... ,; ;

Він підвівся й, прикривши очі рукою, подивився на схід, наче бачив удалині щось, недоступне для його супутників. Похитав головою.

^ Ні, - сказав він ледь чутно. - Нам до нього вже не дістати. Ну й добре: у всякому разі, не доведеться Ьпира-тися спокусам Персня. Підемо назустріч небезпеці і пам'ятатимемо, що ще гірша, смертельна небезпека поки що відступила від нас...

Він знову повернувся до товаришів; ;•

- Не жалкуй про вибір, зроблений тобою в долині Емін-Мейл, АрагОрне, сине Арахорна! І не називай вашу подорож даремною. Тепер ти можеш переконатися, що обрав правильно: удача буде тобі нагородою. Ми зустрілися вчасно. Твоє зобов'язання перед гобітами виконане, час згадати про слово, яке ти дав Еомерові. Йди в Едорас, [89] ти потрібний там. Андрілу час вступати до битви. Рохан охоплений війною, але ще більше лихо охопило Золотий Палац Теодена.

- Отже, ми не побачимося з нашими малюками? - засмутився Леголас.

- Потерпи, не все одразу. Ідіть, куди вас кличе обов'язок, і зберігайте надію. Я теж вирушу до Едораса.

- Далека дорога й важка, - сказав Арагорн, - навіть для міцних ніг. У такий спосіб війна скінчиться раніше, ніж ми туди встигнемо...

- Побачимо, побачимо, - сказав Гандальф. - Чи хочеш іти зі мною?

- Авжеж. Тільки мені здається, ти здатний випередити нас, якщо забажаєш!

Арагорн підвівся й уважно подивився на Гандальфа. Леголас та Гімлі мовчки спостерігали за ними. Арагорн, у сірому ельфійському плащі, з рукою на ефесі меча, високий і суворий, наче король, який зійшов на невідому землю з корабля, а навпроти нього - старий маг в одязі, що ніби зсередини сяяв незвичайною білизною, згорблений і наче слабенький, але володів він силою могутнішою, ніж влада королів.

- Що ж, чи правий я? - вимовив нарешті Арагорн. - Чи насправді можеш ти потрапити всюди, куди забажаєш, швидше за мене? Навіщо нам розділятися? Ти наш ватажок. У Чорного Володаря дев'ятеро вершників, у нас - один, але це - Білий Вершник. Він пройшов вогонь та воду в надрах землі, і Ворог здригнеться перед ним. Ми підемо за тобою, куди б ти не повів.

- Так, ми готові йти за тобою, - сказав Леголас. - Тільки розкажи, що було з тобою в Морії, як ти вибрався звідти?

- Ми гаємо час, - відмахнувся Гандальф. - Я й за рік не перекажу вам усього.

- Розкажи скільки можна, скільки вважатимеш за потрібне! - попросив Гімлі. - Хоча б як ти впорався з Барлогом!..

- Не згадуй про нього! - різко обірвав його Гандальф, зморщившись, наче від болю.

- Я довго, довго падав додолу, - почав він повільно, неначе із зусиллям викликаючи в пам'яті картини минулого  . - Я падав, і він падав разом зі мною. Його жар опалював мене. І разом ми полетіли в глибоку темну воду...

- Глибока прірва під мостом Даріна, - шепнув Гімлі, - ніхто не міряв її...

- І все ж у цієї прірви є дно, і туди не сягає ні світло сонця, ні світло мудрості, - сказав Гандальф. - Полум'я мого ворога згасло у воді, але тепер він став слизьким, мов хробак, і сильним, мов полоз. Він усе намагався стиснути мене, але я відбивався, і нарешті він побіг геть. Таємні проходи петляють у глибинах Морії. Запам'ятай, Гімлі, сине Глоїна, плем'я Даріна не копало цих ходів. Глибоко, глибоко під найглибшими печерами гномів риють землю безіменні тварі. Навіть Саруманові вони невідомі, вони старші за нього... Я пройшов їхніми норами, я бачив їх, але не хочу змальовувати - не варто затьмарювати денний світ... На дні прірви, у глибинах відчаю мій ворог був єдиною надією; я схопився за нього, і він, сам того не бажаючи, провів мене таємними шляхами Казад-Думу - ніхто, на жаль, не знає їх краще за нього. Ми підіймалися все вище, і я впізнав Нескінченні Сходи.

- їх розташування давно забули, - сказав Гімлі. - Багато хто взагалі вважає, що це вигадка, інші кажуть, наче Сходи зруйновані.

- Вони існують і ніхто їх не руйнував. Багато тисяч сходів звиваються гвинтом від найнижчих ярусів печер до Вежі Даріна, вирубаної у засніженому схилі Срібної Гори, Келебділа. Там у твердій породі пробите вікно, а перед ним вузька площадка, орлине гніздо над прірвою. Сонце горіло над вершиною Келебділа, низини застеляло море хмарок. Ворог вистрибнув через вікно, видихаючи полум'я, я - за ним. Нікому було спостерігати за нами, нікому було скласти пісню про наш двобій... - раптом Гандальф розсміявся. - Але що ж можна було б описати? Здалека здавалося, мабуть, що над Келебділом буяє гроза: гриміли громи, блискавки розщеплювали скелі, вершина сховалася в клубах гарячої пари й диму, сипався густий град... Нарешті я здолав супротивника, скинув його; він покотився, змітаючи все на своєму шляху. Але це зусилля виснажило мене, світло згасло переді мною, я втратив почуття часу й довго блукав дорогами, згадувати про які не варто... Усе ж таки моя доля ще не закінчилася - голий та безпорадний, я повернувся до цього світу, щоб виконати всі задуми. Голий лежав я на  вершині Келебділа. Вежа розсипалася порохом, вікно зникло; оплавлені та розколоті скелі завалили вхід на сходи. Усіма забутий на даху світу, я лежав і дивився в небо, і кожен день тягнувся, як століття... Знизу до мене долітат ли голоси весняного пробудження та смерті, пісні й плач. А одного разу до мене злетів повелитель орлів, Вітробій, і поніс мене на своїх крилах.

- Видно, мені на роду написано обтяжувати тебе, друже, що з'являться в скрутну хвилину, - сказав я йому.

- Хіба це тягар! - відповів він. - Зараз ти легкий, наче лебедине пір'я. Крізь тебе сонце просвічує. Чесно кажучи, мабуть, якби я відпустив тебе, ти міг би полетіти сам!

- Та ні вже, краще не відпускай! - попросив я. - Віднеси мене в Лоріен.

- Я туди й лечу, - відгукнувся він. - Адже це Володарка Галадріель послала мене по тебе.

Так я потрапив до Золотого Лісу, вже після того, як ви пішли звідти. Там вилікували мої рани й зіткали для мене цей білий одяг. Я давав поради й вислухував поради, а потім вирушив доганяти вас. І для кожного з вас у мене є звістка з Лоріену. Арагррнові веліли передати такі слова:

О, Дунадан, о король Елессар: Ельфініт,

Де твій народ заблукав, у якій далині?

Час настає, забутим у бій вступить!

Вершників сіра когорта з півночі мчить...

Але темно у світі і сіра імла в полях.

Але мертва сторожа закрила до моря шлях.

 

Срочная организация мероприятия сведущими, ведущий корпоратива;В хозяйстве Озерное платная рыбалка с проживанием для профессионалов . Предварительный заказ.

 

Конспекти уроків — це зібрання конспектів уроків з різних предметів, це той базис, на якому будується урок: що вчитель має розповісти учням, що учні мають обов'язково вивчити та які завдання зробити, які відеоматеріали та ілюстрації варто продемонструвати, що слід дати на додаткове опрацювання та домашнє завдання.



Обновлен 27 дек 2014. Создан 10 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine