Нічого ж страшного!

 
 

Нічого ж страшного!




 

І тільки через хвилин двадцять ми нарешті очухалися і змогли обмінятись думками з приводу того, що сталося.
— Да… — зітхнув Ява. — Можна сказать, зіпсував ти мені кар'єру.


Интернет реклама УБС

 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

А що?! Хто ж мене тепер у міліцію візьме…
— Та йди ти! При чому тут це! — пробував виправдатися я — Ніхто ж нас не бачив. І взагалі — все ж минулося. Чого ти!
— Ага! Не бачив! І дядько бачив, і міліціонер, як ми за ним бігли, скоса зиркнув, я помітив… А в них зорова пам'ять — будь—будь! Професійна.
— Та! — махнув я рукою.
— От тобі й «та»! Може, нас за його словесним портретом уже й шукають Словесний портрет — це, брат, така штука… — Ява підняв над головою стиснутий кулак, що мало означати, яка прекрасна штука словесний портрет. Про словесний портрет Ява набрався, коли три місяці тому готував себе у прикордонники.
— А що ж ми такого зробили?! Нічого ж страшного! — не стільки Яву, скільки сам себе заспокоював я. — Ненароком зачепили ночви і… Хіба ж це навмисне?
— Іди доведи, що не навмисне. Дядько перший говоритиме, що навмисне. Щоб себе виправдати. І взагалі такого, мабуть, за всю історію метро не було. Отож…
— Не щастить нам у метро, — зітхнув я. — І минулого разу, пам'ятаєш, скандал був, і тепера…
— Закон парності, — зітхнув Ява.
Атож, мабуть, він таки справді існував, той «закон парності», про який чи то всерйоз, чи то жартома говорив мій батько і який нібито полягав у тому, що різні неприємності завжди ходять у парі — як одна станеться, чекай другої. Недарма ж і в народі кажуть: «і так горе, і так двоє».
— Це такий клятий закон, що диви, щоб з нами сьогодні ще якоїсь капості не сталося, — сказав Ява і раптом усміхнувся. — А здорово все-таки зафурготіла вона у ночвах…
— А що ж! Як на ракеті — фіть! — і будь здорові Я б і сам не відмовився, га? — заторохтів я, радий, що Ява вже не залякує мене міліцією.
Ява підвівся з землі:
— Ну, то куди тепер підемо?
Я здвигнув плечима:
— Та куди хочеш! Або в містечко розваг, або в стерео, або в зоо…
— Це правильно, але… — і Ява замовк.
— Що?
— Та якби… — і знову замовк.
— Що?
— Та самим воно якось… От щоб розшукать отих… київських… Ігоря, Сашка — «штурмана»… Такі ж хлопці класні… — і в небо дивиться, щоб очі від мене сховать…
Я дивлюся на нього і хитро усміхаюсь. Ну ж Ява! От же ж Лис Микита! Хлопці тобі потрібні! Еге ж! Та я ж тебе наскрізь бачу. Ти ж для мене як із скла зроблений! Я тобі не київський мисливець, якого можна за носа водить. На це Ява мастак! Київські мисливці, що приїздили в нашу Васюківку на полювання та риболовлю, часто наймали нас, хлопців, щоб ми їм коників для наживки ловили. Сірникова коробка коників — п'ять копійок. Я собі ото ловлю та й ловлю у поті чола: найнявся — як продався. А Ява сіна у сірникову коробку натовче, зверху кілька коників покладе і — вже біжить міняти на п'ятака. А як піймають його на цьому, він тільки очима невинно кліп-кліп: «А треба ж було їм їсти вкинуть!..»
Але стривай, я тобі не київський мисливець!
— Воно дуже добре б, — кажу, — тільки де ж їх шукать? Адреси ж нема… Правда, давала тобі Валька свою адресу тоді. Але ж ти її не зберіг, мабуть. Та воно, звичайно, й смішно було б — берегти адресу якоїсь там Вальки.
У Яви тільки — раз! — щоки червоно спалахнули, як од ляпасів…
І що воно ото буває за таке іноді з людьми, що з хорошого геройського хлопця робиться казна—що, бурякова гичка… І через що? Через якусь чаплю у спідниці… Тьху!
Минулого разу, коли була у нас пригодницька історія з Книшем і Бурмилом і коли Ява був Робінзоном Кукурузо і тікав у плавні на безлюдний острів імені Переекзаменовки, познайомилися ми випадково з київськими піонерами-юннатами. І була серед тих піонерів одна Валька, худа, цибата і, на мій погляд, зовсім неінтересна. (Ганя Гребенючка з нашого класу в тисячу разів краща). Але то я вважав, що Валька неінтересна. А Ява… Ява через дві хвилини став не Ява, а бурякова гичка. Коли київські юннати поверталися додому, Валька залишила Яві свою адресу, щоб ми написали, чим закінчиться наша історія з Книшем і Бурмилом, — її дуже, бачте, це цікавило. Минув час, історія з Книшем і Бурмилом закінчилася для нас щасливо, ми були героями, і Ява після цього кілька разів напівжартома, напівсерйозно закидав гачка написати Вальці листа. Я робив — тьху! — і казав: «Ти що, вчадів! Я, коли в таборі, мамі ніяк не можу написать, а ти хочеш…» Сам Ява писати не наважувався. Боявся помилок наробити. Переекзаменовка у нього була якраз з мови. Так з листом нічого не вийшло. Але адресу Ява зберіг. Це я знаю. Він її ховав на горищі, я бачив, як він там перечитував її, наче листа якогось.
Тільки я йому нічого не сказав…
А коли ми їхали в Київ, я знав, що рано чи пізно Ява заведе розмову про Вальку. Але я не думав, що так скоро. Я планував собі Вальку десь на третій-четвертий день, не раніше. І якби не моя провина у тій пригоді з ночвами, я б, певне, так просто не здався. Та тепер я був радий, що Ява забув про словесний портрет і про міліцію, і вирішив поступитися.
— Чого скис! — весело сказав я. — Ну да, воно цікаво було б зустрітися і з Ігорем, і з Сашком — «штурманом», і з Валькою. Вони нам Київ хіба ж так показали б! Яка там Вальчина адреса? Я колись пам'ятав… Якась Січнева… так?
— Вулиця Січневого повстання, — буркнув Ява.
— Тю! Та це ж вона і є… Тут біля метро починається і проз новий Палац піонерів тягнеться туди, де лавра. Гайда!
Ява криво усміхнувся.


 

На сайте svetiochag.ru купить lightstar люстра, светильник . Система скидок.;В поселке Петровские аллеи купить загородный дом в подмосковье недорого . Живописные места.

 

Конспекти уроків — це зібрання конспектів уроків з різних предметів, це той базис, на якому будується урок: що вчитель має розповісти учням, що учні мають обов'язково вивчити та які завдання зробити, які відеоматеріали та ілюстрації варто продемонструвати, що слід дати на додаткове опрацювання та домашнє завдання.



Обновлен 20 дек 2014. Создан 10 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine