Оце висота!

 
 

Оце висота!




 

Пливемо ми, линемо, викроковуємо по Хрещатику…
Праворуч багатоповерхові будинки, схожі на величезні, кахлями обкладені груби, один на одного громадяться, угору на Печерськ лізучи.

Интернет реклама УБС
 

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС
 

Ліворуч універмаг склом на сонці виблискує. Далі здоровеннецька десятиповерхова міськрада (скільки ж то у ній людей радиться — така велика!).
Десь за міськрадою вежа телевізійна небо аж у космос проїшрикує.
Оце висота! Нічого вищого в світі не бачив! От де від матері після двійки ховатися! Не те, що на нашій груші! Не тільки б не стягли, не догукалися б ніколи!
Далі на тлі неба круглі без хрестів бані вимальовуються — колишній костьол, теперішній антирелігійний планетарій.
Після міськради, за вулицею Свердлова, Хрещатик завертає праворуч і, порозсувавши на площі Калініна будинки далі од себе (наче збирається крикнути: «Пустіть мене, я хочу пірнути в Дніпро!»), утикається на площі Ленінського Комсомолу у філармонію. І через ту філармонію у Дніпро не пірнає…
Та після вулиці Свердлова ми по Хрещатику далі не пішли. Бо праворуч була станція метро А метро, як ви самі знаєте, — це метро! І я хотів би глянути на того, хто, приїхавши до Києва з Васюківки, байдуже пройшов би повз метро!
Не змовляючись, ми, як по команді, одночасно повернули до входу в метро.
На нас одразу війнуло свіжістю і якимсь особливим, тільки одному метро притаманним запахом.
Хоч контролера десь не було і проходи між спеціальними тумбочками, де горіли привітні слова «Киньте п'ять копійок», були гостинно відкриті, проходити «зайцями» ми навіть і не подумали. Хай хтось дурніший це робить, ми вже один раз пробували… Хоч би як швидко ти біг, ще швидше за тебе з тумбочок вискакують навперейми спеціальні держаки, і ти гепаєшся на них пузом. Отож…
Ми інтелігентно наміняли у касі п'ятаків, кинули і пройшли…
«Які ми все-таки культурні й благородні», — з гордістю подумав я. Коли б я, дурний, знав, що зараз станеться!..
— Диви! Диви! Старшина Паляничко! — зненацька вигукнув Ява. — Давай доженем!
І тільки я встиг роззявити рота: «Га? Де?» — як він уже дріботів по ескалатору.
Поперед нас стояв на ескалаторі здоровенний опасистий дядько, з кошиками, з клумаками, ще й з новісінькими ночовками в руках (видно, попродав на базарі крашанки абощо, накупив краму і їхав на станцію).
За кілька метрів нижче дядька стояла струнка мальована дівчина з височенною, схожою на копицю сіна зачіскою, — справжнісінька тобі кінозірка.
А ще нижче «кінозірки» їхав міліціонер, — справді, дуже з спини схожий на старшину Паляничка, з яким ми за досить-таки цікавих обставин познайомилися торік, коли приїздили усім класом до Києва на екскурсію Звичайно, добре було б з ним знову зустрітися й побалакати. Особливо Яві, який відсьогодні готує себе в міліціонери.
Я, не роздумуючи, задріботів слідом за Явою. Опасистий дядько з покупками загородив собою майже весь прохід. Яві вдалося прослизнути повз нього. А я хотів проскочити, та ненароком зачепив цинкові ночовки, що стояли біля дядька і які дядько придержував тільки двома пальцями. Ночви гримонули на ескалатор і ковзнули вниз.
Гур-гур-гур! Мить — і ночви вдарили ззаду по ногах «кінозірку», «Зірка» не встояла і гепнулась у ночовки. І ночовки, тепер уже з пасажиром, загримотіли по ескалатору.
Ми отетеріли.
Сліпучо красива, як цяця мальована, «кінозірка», сидячи в ночвах і держачись за них обома руками, мчала вниз по ескалатору. Мовчки, без крику, без жодного слова. Чи то вона була така мужня, чи то, навпаки, оніміла з переляку і несподіванки — важко та й ніколи було зрозуміти.
Ще мить — і міліціонер, що не встиг обернутися й помітити небезпеку, збитий з ніг, присів на ескалатор. А «зірка», не міняючи пози, гайнула далі.
Опасистий дядько, не глянувши навіть на нас з Явою, одразу сіртонувся за своїми ночвами. Він важко біг з клумаками по ескалатору і раз у раз діловито скрикував: «Побережись! По-бережись!» — наче хурман, що їде через базар своєю колимагою, — тільки що батогом не цвьохкав.
«Зірка», збивши з ніг ще кількох пасажирів, вилетіла з ескалатора, проїхала через увесь зал і спинилась.
Якийсь інтелігентний дідусь, прямо під ноги якому вона підкотилася, здивовано глянув на неї і суворо сказав:
— Що це ви, мадам?! Поводитесь, як дитина!
Дядько все ще важко гупав по ескалатору, хрипло і якось не дуже стурбовано, навіть спокійно вигукуючи:
— Мої ночви!.. Мої ночви!..
Збитий міліціонер (тепер ми бачили, що то був ніякий не Паляничко) поспішав за дядьком, на ходу обтрушуючи кітель і, невідомо до кого звертаючись, гукав:
— Стривайте! Стривайте! Одну хвилинку!
Ми підтюпцем бігли за міліціонером. Іншого виходу а нас не було. Ескалатори в метро мають таку властивість, що на них можна їхати лише в один бік, — це тобі не звичайні сходи, по яких можна іти і туди і сюди!
На наше щастя, міліціонер ще не уявляв собі, хто справжній винуватець цієї скандальної пригоди, переслідував дядька і на нас не звертав жодної уваги. Але скоро він довідається Ще кілька секунд, він наздожене дядька, і дядько… У мене холонуть ноги. От уже ескалатор довіз нас униз.
«Кінозірка», що тільки тепер, мабуть, оговталась, раптом усміхається і, все ще сидячи в ночвах, бадьорим голосом говорить:
— Політ пройшов нормально. Почуваю себе добре. Невагомість і перевантаження перенесла задовільно.
Навколо сміються.


В Свет и Очаг купить wunderlicht светильник подвесной по доступным ценам.;На сайте svetiochag.ru купить luminex люстра, бра . Большой выбор люстр.

 

Конспекти уроків — це зібрання конспектів уроків з різних предметів, це той базис, на якому будується урок: що вчитель має розповісти учням, що учні мають обов'язково вивчити та які завдання зробити, які відеоматеріали та ілюстрації варто продемонструвати, що слід дати на додаткове опрацювання та домашнє завдання.



Обновлен 19 авг 2014. Создан 10 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine