Єдина рада

 
 

Єдина рада




 

Тепер уже ніхто нам не повірить, — простогнала Хитруся.

— Звісно, коли навіть мої слова взяли під сумнів, — з гіркотою мовив Мишібрат.

— Друзі! Єдина рада: треба відвести Віолінку до самого короля, його любляче серце напевно пізнає її!


Интернет реклама УБС
 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

— А я не піду! — крикнула королівна. — Така нікому не покажуся, ви для мене якраз підхожа компанія! — Вона з розпачем подумала про ущипливі шепоти, нудотні поцілунки придворних дам, які ахатимуть над нею, а затулившись віялами, обміняються значливими поглядами й зловтішними посмішками.

Ні, нізащо. Вона була надто горда, щоб повернутися такою, споганілою від чарів. Ще не розуміла, що тілесна краса нетривка, з літами минає, а душевна лагода й сердечна доброта — незнищенні й вічні, вони осявають навіть глибоку старість.

День був сліпуче яскравий, спека з кожною хвилиною дужчала. У збляклому бездонному небі маленьким хрестиком кружляв розвідник-яструб. Сонце всім своїм тягарем налягло на застиглі дерева. Пісок на шляху пік ноги.

До Тулеби було кілька днів швидкого ходу. Харчів мандрівники не мали ніяких, а жадібний корчмар відняв у півня останні три дукати, відкладені на чорний день. Слуги обдерли їх до решти, перетрусили клуночки, у Хитрусі навіть зірвали бант з хвоста.

Чекала їх тяжка путь, бо й вечерю й нічліг мусили випросити, а не всюди відчинялися двері, не завжди їм виносили ложку страви. Частенько хвіртка зачинялася перед самим носом, і господиня сердито кричала:

— Нічого в мене для вас нема, волоцюги! — і нещиро додавала:— Ідіть далі, йдіть, хай вам бог помагає!

І все-таки подорожні не вмирають з голоду. Хоча хлопці свистять їм услід, передражнюють маршову ходу півня, кидаються грудками землі, хоча собаки рвуться на ланцюгах і гарчать: «Жебрррак, жебрррак!» або образливо кидають: «Хам! Хам! Хам!»— наші мандрівники поволеньки йдуть селом у смугастій тіні штахет, бредуть попід запорошеними садками, повними рож і нагідок. Смиренно стоять біля тину, і врешті таки натраплять на жалісне серце, на ласкавий усміх. Тут дадуть їм шматочок хліба, там окрайчик сиру, деінде не пошкодують і глечика молока. Подорожні з вдячністю приймають усі ті дари.

— Я далі не піду, — шепоче королівна смажними вустами, — нема вже сили…

Сонце пражить. Усі пташки замовкли. Повітря тремтить і струмує понад темною смугою Стогайських лісів. Тіні зробилися маленькі, найрадніше зовсім сховалися б під ступнею, але пісок шкварчить, мов сковорода, і вони біжать біля самої ноги, даремно шукаючи захистку.

— Збери всі сили, — каже півень, — це ж для твого добра.

Як хороше було б зараз лягти в холодку на траву й дивитись у небо. Тоді погляд лине в таку глибінь, у таку безмірну далеч, що забуває дорогу назад до маленької зіниці.

Але у Блабоні чекає стривожений король Цинамон і ридає ночами королева Цикута. Даремно їм привозять усе нових несправжніх «королівен».

Раз у раз схоплюється з місця король, введений в оману блакитною сукенкою, віялом і золотими черевичками з діамантовими пряжечками, простягає руки королева і, вмиваючись слізьми, волає: «Донечко!» А королівни-самозванки замість того, щоб побігти по малиновому килиму, кинутись на шию батькам і закричати: «Мамо! Татуню!», — вклоняються згідно з придворним етикетом і, приголомшені навколишньою пишнотою, шепочуть: «Ваша величність!»

І король наказує прогнати їх геть. Він стає біля вікна, ластівки зриваються з-під даху, щебечуть, приліпившись до фортечних мурів, де в кожній розколині повно смачної поживи. Дивиться король на тінистий парк, на садки, повні квітів, смикає гумову стьожечку, яка притримує корону, стукає берлом у кам’яні мури й задумано витирає портьєрою сльозу, що котиться по щоці.

А ластівки посвистують за вікном, їх підганяє писк голодних пташенят…

Тим часом далеко звідси піщаною дорогою бреде маленька королівна і слухає розповідь Мишібрата, забуваючи про спеку і втому. Може, ви не вірите?

Ну то послухайте, що розказує Мишібрат.

— Народилося нас трійко. Я ще очей не розплющив, а вже чув, як об ослизлі балки плюскотять води Хлюпавкі. Мати ховала нас, але старий мельник Питель вислідив, де наше кубельце, і я тільки відчув, як його вузлувата рука гребеться в сіні. Я зашився якомога глибше, не почув навіть крику братика й сестрички, бо вода ринула на колесо, загуркотіли жорна, задвигтіли решета, увесь млин заходив ходором, аж борошно сипонуло крізь щілини. Пізно вночі мама кликала дітей, блукаючи в очеретах над водою. Вона нічого не сказала, але я сам здогадався, бо вся шерсть у неї була мокра від роси. Хлюпавка не віддала своїх жертв, тихо лизала букові лотоки і плюскала у греблю. Мати міцно пригорнула мене. Так, ще не побачивши світу, трагічно загинули мій брат і сестра.

— Ох, сіромаха, — зітхає лисиця.

 

 

 

Конспекти уроків — це зібрання конспектів уроків з різних предметів, це той базис, на якому будується урок: що вчитель має розповісти учням, що учні мають обов'язково вивчити та які завдання зробити, які відеоматеріали та ілюстрації варто продемонструвати, що слід дати на додаткове опрацювання та домашнє завдання.



Обновлен 09 сен 2014. Создан 07 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine