Вночі лив рясний дощ

 
 

Вночі лив рясний дощ




 

Тепер уже не було жодного сумніву в тому, що дядько вороже ставиться до мене, що мені слід остерігатися його і що він не зупиниться ні перед чим, аби лише занапастити мене. Але я був молодий, відважний і, як більшість сільських хлопців, вважав себе дуже хитрим.


Интернет реклама УБС

 

 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

Я прийшов до дядька мало не жебраком, ледве вийшовши з дитячого віку, а він зустрів мене зрадою і насильством; добре було б прибрати його до рук і правити ним, як отарою овець.

Я сидів, обхопивши коліно руками, і посміхався, дивлячись на вогонь. Уява малювала мені, як я помалу одну за одною розгадую дядькові таємниці, стаю його повелителем. Кажуть, що ессендінський чаклун зробив таке дзеркало, в якому можна читати майбутнє: воно, очевидно, було зроблене не з жару в каміні, бо серед усіх образів і картин, які малювала мені уява, не було ні корабля, ні моряка у волохатій шапці, ні здоровезного дрючка на мою дурну голову, ані бодай найменшого натяку на всі ті напасті, які мене чекали.

Чванькувато набундючившись, я встав, піднявся сходами нагору і звільнив свого в'язня. Він чемно побажав мені доброго ранку, і я відповів тим самим, самовпевнено посміхаючись. Незабаром ми сиділи за сніданком, наче нічого й не сталося.

- Ну, сер, - промовив я глузливо, - що ви ще мені скажете? - Він не відповів нічого розбірливого, і я повів далі: -Гадаю, нам час порозумітися. Ви вважали мене за недотепу-селюка, в якому здорового глузду й хоробрості не більше, ніж у вівсяній каші. Я вважав вас за доброго чоловіка або принаймні не гіршого від інших. Виявляється, ми обидва помилилися. Що ж примусило вас боятися мене, обдурювати й зазіхати на моє життя?

Дядько промимрив щось про жарт, що він любить іноді побавитись, але, помітивши мою глузливу посмішку, змінив тон і став запевняти мене, що пояснить усе після сніданку. [191] Я бачив з виразу його обличчя, що він намагається придумати якусь брехню, і збирався йому про це сказати, як раптом нашу розмову перебив стукіт у двері.

Наказавши дядькові залишатися на місці, я пішов відчинити двері й побачив на порозі підлітка в матроському вбранні. Помітивши мене, він почав витанцьовувати невідомий мені матроський танець, ляскаючи пальцями і в такт притупуючи ногою. А тим часом хлопець був аж синій від холоду, і на його обличчі застиг жалісний вираз; здавалося, що він чи то сміється, чи плаче, і цей вираз аж ніяк не в'язався з веселим танцем.

- Як ви тут живете, друже? - привітався підліток хрипкуватим голосом.

Я поважно спитав, чого йому завгодно.

- О, мені завгодно розважитись! - відказав він і заспівав:

І в ніч ясну мені не до сну,

Бо я люблю весну.

 

- Послухай, - не витримав я. - Якщо ти не маєш ніякого діла, то я зачиню перед тобою двері, хай це навіть буде нечемність.

- Стривайте, брате! - вигукнув хлопець. - Невже ви не любите пожартувати? Чи ви хочете, щоб мене налупцювали? Я приніс містерові Балфорові листа від старого Гізіосі. -І він показав мені листа. - Крім того, друже, - додав хлопець, - я помираю з голоду.

- Ну, що ж, - сказав я. - Тоді заходь у дім і перекуси: я поділюся з тобою своїм сніданком.

Я повів його в кухню і посадив на своє місце, де він жадібно накинувся на залишки сніданку, час від часу підморгуючи мені й кривляючись: бідолаха, мабуть, вважав, що так мала поводитись мужня, доросла людина.

Тим часом дядько встиг прочитати листа і сидів, замислившись: потім він раптом устав і несподівано жваво потяг мене в найдальший куток кімнати.

- Прочитай, - сказав він і тицьнув мені в руки листа. Ось він і зараз лежить переді мною, коли я пишу ці рядки.

 

"Заїзд "Під глодом",

Квінзсрері.

Сер, я стою тут на кітві й посилаю свого юнгу повідомити вас про це. Якщо ви хочете що-небудь замовити за морем, то сьогодні маєте останню нагоду, бо вітер саме сприятливий [192] для виходу з затоки. Не буду приховувати від вас, що я мав неприємності з вашою довіреною особою, містером Рен-кейлором; і коли справа не буде негайно ж залагоджена, вас можуть чекати деякі збитки. Я виписав на ваше ім'я рахунок відповідно до різниці між собівартістю і продажною ціною.

Ваш покірний слуга

Ілаес Гозісен".

 

 

- Розумієш, Деві, - пояснив дядько, побачивши, що я прочитав листа, - я маю деякі справи з цим Гозісеном, капітаном купецького брига "Завіт" із Дайсарта. І якби ми обидва пішли зараз з оцим хлопцем, я міг би або побачитися з капітаном у заїзді, або, в разі потреби, підписати папери на борту "Завіту". А щоб не гаяти часу, ми за одним заходом зможемо навідатись і до містера Ренкейлора. Після того, що трапилось, ти не захочеш вірити мені на слово, але повіриш Ренкейлорові. Це старий і вельми шанований чоловік, довірений доброї половини тутешніх дворян. Він знав і твого батька.

Я постояв хвилинку, роздумуючи. Мені пропонували йти в якусь гавань, безперечно, багатолюдну, де дядько не зважиться вчинити наді мною насильство. Крім того, деякою мірою мене захищала присутність юнги. А коли вже ми будемо там, то я не мав сумніву, що зможу примусити дядька зайти до нотаря, навіть якщо дядько тепер і не щиро пропонує це. А можливо, в глибині душі мені просто хотілося зблизька побачити море й кораблі. Не забувайте, що все своє життя я прожив у горах далеко від моря і тільки два дні тому вперше побачив морську затоку, що лежала внизу переді мною, немов синя скатертина, і вітрильники, що пливли по її поверхні й здавалися іграшковими. Зваживши все це, я вирішив погодитись.

- Гаразд, - сказав я. - Ходімо у Фері.

Дядько насунув на голову капелюха, надів каптан і пристебнув до пояса старий іржавий морський тесак; потім ми загасили вогонь, замкнули двері й вирушили в дорогу.

Холодний північно-західний вітер віяв просто в обличчя. Стояв червень, навколо скрізь біліли стокротки, цвіли буйним квітом дерева; але, судячи з наших посинілих нігтів і болю в руках, можна було подумати, що тепер зима, що все запорошене грудневим снігом.

Дядько Ебінізер плентав, важко перевалюючись з боку на бік, наче старий хлібороб, що повертається з поля додому.

За всю дорогу він не промовив жодного слова, і мені залишалося тільки розмовляти з юнгою. Хлопець сказав, що його звати Рейсом і що він на морі з дев'яти років, але не може напевно сказати, скільки йому років тепер, бо втратив їм лік. Щоб показати мені татуювання, юнга оголив груди, підставивши їх під сильний вітер, хоч як я умовляв його не робити цього, боячися, що він застудиться на смерть. Він брутально лаявся при першій-ліпшій нагоді, але робив це швидше як дурний школяр, а не як дорослий чоловік, вихвалявся різними дикими й поганими вчинками, які нібито він сам учинив. Там були й крадіжки, і наклепи, ба навіть убивство, але все це з такими неправдоподібними подробицями і з такою безглуздою, розв'язною похвальбою, що я більше жалів юнгу, ніж вірив його словам.

Я спитав його про бриг (хлопець сказав, що це найкращий корабель, який будь-коли плавав на морі) і про капітана Гозісена, якого він вихваляв без міри. Гізіосі (так він називав шкіпера) був, за його словами, чоловік, якому й море по коліна, один з тих, хто, як кажуть, не злякається і страшного суду, - брутальний, запальний, безсовісний і жорстокий. Всіма цими якостями бідолашний юнга вже звик захоплюватися, як чимось мужнім, властивим морякові. У своєму ідолі він бачив тільки одну ваду. "Він не моряк, - говорив юнга, - і бригом, як по правді, керує містер Шуен. Той був би найкращим моряком у торговельному флоті, якби не пив. Я певен цього! Ось гляньте!" - І, відкотивши трохи панчоху, він показав мені велику криваву рану, від самого вигляду якої кров застигла в моїх жилах.

- Це він зробив... це робота містера Шуена, - заявив з гордістю юнга.

- Як! - жахнувся я. - І ти дозволяєш йому отаке з тобою виробляти? Ти ж не раб, щоб терпіти таке знущання!

- Ні, - відповів бідолашний дурник, одразу змінюючи тон. -1 я доведу йому це! Погляньте, - хлопець показав мені великий ніж у піхвах - крадений, як він сказав. - О-о! -вигукнув він, - хай тільки спробує! Я йому покажу! Мені не вперше! - І юнга підтвердив свої слова безглуздою гидкою лайкою.

Я ще ніколи не відчував ні до кого такого жалю, як до цієї недоумкуватої істоти; мені почало здаватися, що бриг "Завіт" (незважаючи на його побожну назву) був не набагато кращий від плавучого пекла.

- Хіба в тебе немає батька-матері? - поцікавився я. Хлопець відповів, що в нього був батько в якомусь англійському порту, назву якого я вже забув. 

- Він теж був добра людина, - додав юнга, - але помер.

- Боже милий! - вигукнув я. - Невже ти не можеш знайти яку-небудь чесну роботу на суходолі?

- О ні! - хитро підморгнув хлопець. - Там мене віддали б навчатися ремесла. Знаю я це діло. Добре знаю!

Я спитав, яке ремесло може бути гіршим від його теперішнього, в якому він раз у раз наражає своє життя на небезпеку не тільки од вітру й моря, а й від нелюдської жорстокості хазяїв. Юнга погодився зі мною, а потім почав вихваляти своє життя і розповідати, як приємно зійти на берег з грішми в кишені і витрачати їх, як належить чоловікові; купувати яблука і походжати з набундюченим виглядом, вражаючи, як він сказав, хлопчаків-забрьоханців.

- Зрештою, мені не так уже й погано, - говорив він. -Іншим доводиться ще гірше. Там є ще двадцятифунтові. Сили небесні! Бачили б ви, як їх вербують на службу! Памятаю одного чоловіка ваших літ (йому я здавався бозна-яким старим). О, у нього була й борода! Коли ми вийшли з річки і хміль вивітрився йому з голови, боже, як він ревів! Ну й поглумився я з нього, скажу вам! А потім ще й малюки: о, менші навіть за мене! Я тримаю їх у послуху, будьте певні! Коли ми возимо малюків, мені дають канчука, щоб бити їх!

Юнга розповідав у такому ж дусі, поки я здогадався, що під двадцятифунтовими він мав на увазі тих нещасних злочинців, кого засилали в Північну Америку в рабство, туди ж таки продавали і ще нещасніших дітей, яких викрадали або заманювали (як ходили чутки) задля зиску чи з помсти.

В ту хвилину ми саме зійшли на гору і глянули вниз на Квінзфері й долину. Фортська затока, як відомо, в цьому місці звужується до ширини великої річки, тому тут зручно переправлятись на північний берег, а верхнє плесо її утворює закриту гавань для кораблів. Якраз посередині вузької частини затоки лежить острівець, а на ньому видніють залишки якихось руїн; на південному березі побудовано причал для порома, а в кінці того причалу, по другий бік дороги, стоїть будинок, позад якого є гарненький садочок з глоду й гостролисту. Це й був заїзд "Під глодом".

Саме місто Квінзфері лежить далі на захід, і околиці заїзду в цю пору дня були майже безлюдні, бо пором з пасажирами щойно відплив на північ. Однак біля причалу стояв човен, у якому на банках* спало кілька моряків; це, як сказав Рейсом, була шлюпка з брига, що чекала на капітана. А потім він показав мені "Завіт", що самотньо стояв на кітві майже за півмилі від берега. На борту корабля, видно,  ладнались вийти в море: піднімали реї, а що вітер віяв з того боку, то до мене долинала пісня матросів, які тягли за линви. Після всього того, що я наслухався дорогою, я дивився на корабель з величезною відразою і в глибині душі жалів усіх нещасних, які мали пливти на ньому.

Коли ми піднялися на вершину гори, я перейшов дорогу і звернувся до дядька:

- Мабуть, слід попередити вас, сер, що ніякі сили не примусять мене зійти на борт отого вашого "Завіту".

Дядько наче прокинувся зі сну.

- Га? Що таке? - перепитав він. Я повторив свої слова.

- Гаразд, гаразд, - погодився дядько. - Нехай буде по-твоєму. Чого ми стоїмо? Тут страшенна холоднеча, і до того ж, якщо не помиляюсь, "Завіт" уже готується вийти в море.

 

 

 

Конспекти уроків — це зібрання конспектів уроків з різних предметів, це той базис, на якому будується урок: що вчитель має розповісти учням, що учні мають обов'язково вивчити та які завдання зробити, які відеоматеріали та ілюстрації варто продемонструвати, що слід дати на додаткове опрацювання та домашнє завдання.



Обновлен 18 окт 2014. Создан 07 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine