Стара ведмедиця

 
 

Стара ведмедиця




 

Тото поспішав мимо ведмежої господи. Стара ведмедиця заклопотано годувала двійко ведмежат. А малята, видно, були дуже вередливі. Перед ними стояла велика, як цебер, миска, вщерть налита парним молоком, а вони качалися по землі й нюняли.


Интернет реклама УБС
 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

— Не хочемо молока! Хочемо меду.

— Пийте, дітки, — вмовляла їх мати, — пийте молочко, а потім я вам дам медку.

— Не хочемо молока-а-а! — не вгавали ведмежата-вереди.

Тото став навшпиньки.

— Тітонько Михайлино, ви не бачили, чи не проходив тут Владі?

— Ні, не бачила, хлопчику. Мені, доки не нагодую оцих неслухняних дітлахів, ніколи й голови підняти.

— Гей, ведмежата, якщо вип’єте молоко й перестанете гнівити матір, то кожному дам по пір’їні з ворона й розкажу цікаву казку.

Ведмежата почали хлебтати молоко, а Тото дав їм дві пір’їни від жмута, якого вискуб з хвоста у ворона, й заспішив далі.

Ось підійшов до верблюдів. Вони стали кругом, похиливши голови, й кумедно помахували хвостами — у них була нарада.

— Гей, верблюди одногорбі, чи не бачили ви мого приятеля Владі? — запитав гумовий хлопчик.

Жодної відповіді, тільки хвости верблюдів дружно гойднулися ліворуч.

І Тото заспішив ліворуч.

Невдовзі він побачив невеличку галявину, звідусюди огороджену сіткою — і з боків, і зверху. Там жили папуги, багато-багато. їхнє барвисте пір’я мінилося проти сонця, вилискувало різними кольорами. Всі вони намагалися показати себе добрими учнями й голосно повторяли те, що вивчили. Папуги здійняли такий гамір, що годі було щось розібрати.

— Любі папуги, — гукнув гумовий хлопчик, — скажіть, чи не проходив тут Владі. Якщо скажете, дам пір’я ворона.

Як закричать, як загаласують папуги! — кожна хоче чорне перо добути. Може, коли їм личить таке барвисте пір’я, то личило б і чорне. Знявся страшенний галас, та жоден птах не зміг відповісти на запитання Тото. Ледве сітку не поламали. Щоб хоч як-небудь відкараскатися від них, хлопчик жбурнув папугам все пір’я ворона (собі залишив лише дві пір’їнки) й подався далі.

Неподалік виднілося стійло слонів. Там було дуже весело: слони купалися. Набирали хоботом воду з озерця і обливали одне одного.

Коли Тото запитав, чи, бува, не бачили вони його приятеля, слони привітно захлопали вухами й попросили підійти ближче. А коли Тото підійшов, найбільший слон обережно взяв його хоботом і посадив собі на спину. Потім підійшов до другого боку огорожі, яка межувала із житлом жирафи, й знову поставив Тото на землю.

— Запитай у нашої сусідки, в жирафи. Вона, мабуть, знає, — промовив поважно слон і знову захлопав ушима.

Тото подякував і пройшов крізь огорожу. А й справді, не могла жирафа не знати, де Владі, бо ж у неї шия довга, мов та пожежна драбина. Жирафа, мабуть, далеко бачить.

— Перепрошую дуже, чи ви не бачили Владі, — знову почав То-то — в нього беретик ледь не злетів, бо треба було дивитися вгору.

— Бачила, бачила, гумовий хлопчику. Ходи, я покажу тобі, — мало чи не з хмар долинув голос.

Тото оглянувся.

— А як іти?

— А ти вилазь по моїй шиї.

Гумовий хлопчик хутко поліз по довгих ногах жирафи, пробіг по похилій спині й врешті почав дертися по шиї. Виліз жирафі на голову, — там виднілися ріжки, кожен з яких закінчувався невеличкою кулькою. Між ними можна було добре вмоститися, наче на балконі. І ось перед поглядом Тото весь зоологічний парк. Так, не дарма заздрять жирафам!

— Глянь ліворуч, — мовила жирафа, — бачиш клітки з левами?

Так, клітку, заґратовану міцними сталевими прутами, видно було добре. Два величезні леви, добре поснідавши, дрімали на сонці.

— А лівіше — живуть зебри. Ти бачиш?

Так, Тото бачив. Вони схожі були на віслюків, але так кумедно розмальовані, немовби то їх фарбував дядько Мешко.

— А ще лівіше — мавпи. Он там, біля мавпочок стоїть і твій приятель Владі. Це недалеко. А зараз тримайся міцніше, я спущу тебе на землю.

Жирафа широко розставила ноги, потім обережно й повільно, майже до землі, нахилила голову. Тото хутко скочив, не забувши подякувати добрій жирафі, й заспішив до товариша.

Владі справді стояв біля мавпочок, і так захопився їхніми витівками, що й не помітив гумового хлопчика.

— Куди полетів ворон? — смикнув приятеля за рукав Тото.

— Полетів і зник десь.

— А як же ми тепер знайдемо його?

Друзі задумалися.

Раптом Владі побачив у траві чорну пір’їну. Підняв її.

— Чи це, бува, не з твого ворона пір’я?

— Ні, ні, — відказав Тото. — Те я роздав. Залишив тільки дві пір’їнки. Ось вони.

І він показав на беретик, до якого прикріпив дві пір’їни ворона. Прикріпив, щоб мати незалежний і гордовитіший вигляд.

— Ну, тоді ми його легко найдемо, — мало не застрибав од радості Владі.

Але як?

— Дуже просто! Ти так скубнув його за хвіст, що тепер з нього всю дорогу опадатиме пір’я. От по цих пір’їнах ми й визначимо, куди він полетів.

І справді, кроків за десять друзі знову знайшли пір’їну, потім ще одну і так крок за кроком пішли по слідах розбійника. Майже через увесь зоопарк.

Коли минали хатку козла, то ледве стримали сміх.

Христофор, що мав довге ім’я, і козел, у якого кучерявилася борода, виявили, що обидва вони співаки. Стали один проти одного, втупилися в очі й співали, аж заливалися.

— Няв, няв, ня-яв!

— Мее, мее, мек-ке-ке!

Тото й Владі сховалися, щоб їх не побачили. Скоро пір’я вивело їх із зоопарку на широке шосе, що бігло до лісу.

 

 

 

Конспекти уроків — це зібрання конспектів уроків з різних предметів, це той базис, на якому будується урок: що вчитель має розповісти учням, що учні мають обов'язково вивчити та які завдання зробити, які відеоматеріали та ілюстрації варто продемонструвати, що слід дати на додаткове опрацювання та домашнє завдання.



Обновлен 28 авг 2014. Создан 04 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine