НА ОДНІЙ ДОРОЗІ

 
 

НА ОДНІЙ ДОРОЗІ




 

Навряд чи хто зміг би заперечити, що подорож верхи гладенькою зеленою прерією - то така втіха, якої не зрівняти ні з чим. А хто мав щастя її зазнати, той і н є стане заперечувати.


Интернет реклама УБС

 

 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

Коли у вас жвавий кінь, біля сідла сумка з добрячим припасом та фляга з коньяком, а в сідельному чохлі повна скринька сигар, ви можете вирушати в цілоденну подорож і не боятися, що вона вам надокучить. А ще коли разом з вами їхатиме добрий приятель, що, як і ви, любить природу й відчуває її красу, ця подорож, хоч би яка вона була довга й нелегка, залишиться у вашій пам'яті на багато років. Ну, а коли то буде жінка, яка збудила у вас палкі почуття, то радість від подорожі житиме у вашому серці повік.

О, якби всім подорожнім у прерії випадало таке товариство, дикий простір Західного Техасу дуже скоро заполонили б приїжджі з усіх усюд, його неозорі рівнини перестали б бути «глухим бездоріжжям», і на них, куди не кинь оком, юрмилися б вичепурені багаті нероби.

То краще нехай усе залишиться як є. А так, якщо ви вирушите в прерію і, опинившись за околицею селища, звідки почали свою подорож, звернете вбік від «битого шляху», позначеного слідами заледве п'ятьох-шістьох коней, що колись проїхали там перед вами, то можете їхати годину, день, тиждень, місяць або й цілий рік - і не побачити ніде жодної подібної до вас істоти.

Лише той, хто сам подорожував великою рівниною Техасу, знає, що являє собою насправді цей неозорий [201простір, уявити який однаково що уявити безмежність. Та ще хіба морські мандрівники якоюсь мірою зрозуміють мене. Адже так само, як можна перетнути Атлантичний океан - навіть тим курсом, яким звичайно йдуть кораблі,- й не зустріти жодного суденця, так можна місяцями їхати й техаською прерією серед цілковитого - і, здається, вічного - безлюддя!

Та навіть океан не справляє враження такого безмежжя. Мандруючи його обширами, ви не спостерігаєте ніяких змін, і ніщо не говорить про те, що ви посуваєтесь уперед. З усіх боків - довкола вас і над вами - весь час начебто та сама неозора блакитно-синя поверхня з перекинутою над нею величезною чашею неба, майже такого ж, хіба трохи світлішого, кольору. Здається, ніби стоїш нерухомо в центрі неосяжного кола, під височенним склепінням,- і ви мимоволі втрачаєте реальне відчуття отих «безмежних відстаней».

Інша річ у прерії. Купки дерев і чагарників, поодинокі дерева, узвишшя, пагорби, кам'яні брили - усі ті, сказати б, віхи - безнастанно перебігають у вас перед очима, ви бачите, що їдете вперед, долаєте відстань, і вже саме це змушує вас пройнятися відчуттям безмежності того простору.

Не часто трапляється так, щоб подорожній милувався красою прерії в самотині, особливо на південному заході Техасу. Ті, кому випадає не дуже безпечна дорога цією дикою пусткою, що її команчі вважають землею своїх предків, їздять щонайменше по двоє-троє, а здебільшого гуртом по десять або й двадцять чоловік.

А проте часом можна побачити там і самотнього подорожнього. Приміром, тієї ночі, коли сад гасієнди Каса-дель-Корво став свідком уже відомих нам ліричних і драматичних сцен, аж троє подорожніх одинцем перетинали рівнину, що простяглась на південний захід від берегів річки Леони.

Якраз тієї хвилини, коли роздратований невдачею Колхаун від'їжджав від хакале мустангера-мексикан-ця, перший з тих нічних подорожніх залишив позад себе околиці селища при форті Індж і подався в напрямі річки Нуесес або ж котроїсь її притоки.

Навряд чи треба пояснювати, що він їхав верхи. У Техасі пішоходів можна побачити тільки в містах і на плантаціях.

Той вершник сидів на доброму, дужому коні, з чийо- [202го жвавого й пружнйго скоку було видно, що він здатен нести свого вершника дуже далеко й не пристати в

дорозі.

Чи дуже далеко зібрався їхати вершник, сказати з його вигляду було важко. Своїм одягом і спорядженням він не різнився від першого-ліпшого техасця, що вирушив кудись миль за десять. Певно, він звідкись повертався, бо навряд щоб такої пізньої години виїхав з дому. А серапе, недбало накинуте на його плечі, могло служити й для захисту від нічної роси.

Але тієї ночі роси не було, та й там, куди простував вершник, не лежало жодного селища, отож скидалося все-таки на те, що він вирядився в дальшу дорогу, кудись аж ген у прерію, хоч начебто й не дуже поспішав, так ніби йому було байдуже, коли, він туди дістанеться. Навіть навпаки - він начебто цілком поринув у якісь свої думи чи спогади й так замріявся, що не звертав уваги ні на дорогу, ні на свого коня. Поводи вільно лежали в коня на шиї, і він ішов своєю волею, проте не спинявся й нікуди не збочував, а неухильно простував уперед, так наче вже не раз скакав тією дорогою.

Отак повагом, не підганяючи коня ні хлистом, ні острогами, їхав собі той подорожній, аж поки зник у тьмяному серпанку далекого місячного світла.

Майже в ту мить, коли він зник удалині, на околицю селища виїхав ще один вершник і, ніби діставши умовний знак від першого, поскакав тією ж таки дорогою.

Судячи з його одягу, він також вирушив у досить далеку подорож. На плечах його був широкий застебнутий на пряжку біля коміра плащ, поли якого вільно звисали на крижі коня.

На відміну від першого вершника, цей видимо поспішав і раз у раз підганяв коня то хлистом, то острогами. Здавалося, він будь-що хотів когось наздогнати. Чи не отого першого подорожнього, який щойно зник удалині? На користь цього припущення свідчило й те, що він час від часу нахилявся в сідлі й пильно вдивлявся вперед, ніби сподівався побачити на обрії чиюсь постать.

о їдучи так само й далі, і цей зник з Очей якраз там, де його попередник,- коли б хтось стежив за ними з форту чи з селища. [203За дивним збігом обставин,- якщо це справді був випадковий збіг,- тієї ж таки хвилини й з того ж таки невеличкого техаського селища виїхав третій вершник і поскакав прерією в .тому ж напрямі, що й два перші.

Він також був одягнений, наче зібрався в далеку дорогу. Довга червона куртка ховала від ока його постать, а широка пола, відхилившись на стегні, прикривала короткий мисливський карабін, приторочений навскоси на крилі сідла.

Як і перший вершник, він їхав без поспіху, повільним клусом - надто повільним навіть як на далекого мандрівника. Зате в поведінці його виразно бачився неспокій, і цим він нагадував вершника, що їхав перед ним.

Та була в поведінці тих двох подорожніх істотна різниця. Коли вершник у темному плащі явно нетерпеливився наздогнати когось попереду, то другий, у червоній куртці, здавалося, був поглинутий тільки тим, що діється позаду. Він то оглядався, зводячись на стременах, то повертав коня й пильно озирав дорогу, якою щойно проїхав,- і весь час сторожко прислухався, ніби чекав, що хтось його переслідуватиме.

Назираючи отак і далі, й цей вершник доїхав туди, де зникли з очей два перші, і так само зник. Нікого він не наздогнав, і ніхто не наздогнав його.

Хоч відстань між тими трьома вершниками, що їхали прерією, була майже однакова, проте один одного вони не бачили. Другий, що їхав посередині, не міг побачити двох інших, а ті не могли побачити його.

І ніхто б не зміг осягти одним поглядом усіх трьох чи принаймні двох із них, хіба що велика техаська сова з верхівки якогось високого пагорба чи дрімлюга з іще вищої високості, де вона полює нічних метеликів.

Через годину, коли троє подорожніх від'їхали від форту Індж миль на десять, відстань поміж ними змінилася.

Перший вершник якраз під'їхав до широкої, схожої на алею прогалини між буйними лісовими заростями, що розкинулись обабіч неї скільки сягало око. Ту прогалину можна було порівняти з морською протокою: її гладенька зелена поверхня вирізнялася на тлі темної зелені заростей, як вода серед суходолу. Місяць, [204що стояв над її дальшим кінцем, освітлював цю природну алею десь на півмилі попереду, а далі, там, де вона повертала вбік, її заступала ^гемна стіна дерев.

Перед тим як уїхати в цю алею, перший з трьох вершників начебто завагався, вперше за всю дорогу. Він спинив коня і якусь хвилю сидів у сідлі, видивляючись уперед. Уся його увага була прикута до прогалини між заростями. Назад він не озирнувся й разу.

Та хоч би яка була причина того пильного погляду, тривав він не довго. Нібито задоволений побаченим, вершник тихо погукнув на коня й рушив уперед.

Він не бачив позаду подорожнього в темному плащі, але той уже вгледів його і скакав слідом за ним на відстані не більш як півмилі.

Помітивши його, той вершник тихенько скрикнув. У голосі його чулася полегкість: певно, він був радий, що нарешті наздоганяє того, за ким так уперто скакав десять миль. Погнавши коня ще швидше, він скоро також досяг краю прогалини між заростями, але встиг тільки побачити, як перший вершник зник у чорній тіні дерев за її поворотом.

Ані секунди не роздумуючи, подорожній у темному плащі поскакав слідом за ним і невдовзі так само зник там, де й перший.

Куди більше часу минуло, поки й третій вершник під'їхав до тієї прогалини. Але замість податися нею далі, як два перші, він звернув убік, до узлісся, і, залишивши коня під деревами, вийшов на прогалину пішки - навскоси через зарості.

Як і раніше, раз у раз оглядаючись, так наче більше клопотався тим, що в нього позаду, ніж тим, що попереду, чоловік у червоній куртці дійшов до повороту й, як і ті двоє, зник у темряві.

Минула ще година, а невгамовний хор нічних голосів, що його вже двічі уривав стукіт кінських копит і один раз - людська хода, і далі розлягався в заростях.

Потім він знов урвався - цього разу раптовіше й на довший час. його урвав звук, зовсім не схожий ні на кінське тупотіння, ні на ходу людини. То був різкий і лункий виляск пострілу з нарізної зброї.

Як за владним помахом диригентської палички на-' раз змовкає цілий оркестр, так само, нажахані тим уривчастим звуком, змовкли враз і всі нічні голоси [20]

в прерії. Перестав нявчати в хащах тигровий кіт, замовкло на узліссі квиління койота, навіть ягуар, що не боїться в лісі ніякого ворога,- і той умить принишк із страху перед незбагненним для нього виляском.

Та після пострілу не чути було інших звуків - ні стогону пораненої людини, ні крику підстреленого звіра,- і заспокоєний ягуар невдовзі знов почав страхати лісових жителів своїм хрипким риком. А друзі й вороги - звірі, птахи, комахи й плазуни,- не зважаючи на його віддалений рик, знов завели на всі голоси, і невдовзі в заростях лунав звичний гомін, так що, навіть якби ми з вами стояли поруч, нам доводилося б щосили напружувати голос, аби почути .один одного.

 

 

 

Конспекти уроків — це зібрання конспектів уроків з різних предметів, це той базис, на якому будується урок: що вчитель має розповісти учням, що учні мають обов'язково вивчити та які завдання зробити, які відеоматеріали та ілюстрації варто продемонструвати, що слід дати на додаткове опрацювання та домашнє завдання.



Обновлен 30 янв 2015. Создан 03 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine