ПЕРШИЙ ПОДВИГ

 
 

ПЕРШИЙ ПОДВИГ




 

Чан повернувся аж над ранок і докладно розповів нам про все, що з ним скоїлось тієї чарівної ночі, повної небезпеки для нього. Мені хочеться, скільки в мене стане снаги, описати його пригоди. Все, що Чан розказав, я певен, чистісінька правда, бо така людина, як він, не буде брехати.


Интернет реклама УБС
 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

З готелю Чан пішов просто в порт і спустився звідти у квартал бідноти, на вулиці, повні бруду і сміття. Вже йшло до півночі, але тут ще не лягали спати. Хоч як було пізно, на вулицях, освітлених газовими ліхтарями, гралися діти з серйозними й сумними обличчями, мов у старих людей. Навколо було чимало п’яних; деякі валялись на землі, інші, заточуючись, чвалали вулицею.

Чан зупинився, щоб хоч трохи звикнути до цих страшних, нелюдських картин, а тоді попрямував головною вулицею, що починалася зразу від сходів. Він ішов похнюпившись і непомітно оглядав усіх зустрічних. У кишені в нього лежав напоготові дванадцятизарядний пістолет.

Біля якихось дверей сидів беззубий, зовсім сивий старий араб. Пан Чан вирішив удати з себе турка - з його здібностями неважко було це зробити - І звернувся до араба турецькою мовою. Однак той мотнув головою, пояснюючи, що нічого не розуміє. Пан Чан не розгубився і перейшов на англійську мову. Виявилося, що старий трохи знає її.

Вони почали згадувати Туніс - пан Чан сказав, що він звідти родом. Старий приїхав у Суец з Бізерти. Колись, ще замолоду, він жив з крадіжок та грабунків і не раз викрадав з пасовищ на Атласських горах худобу. Тепер він уже старий, немічний і може сподіватися тільки на ласку аллаха.

Пан Чан не випадково звернувся до цього араба: він знав, що старі люди сплять мало, тому більше бачать і чують, що діється навколо. Кожен, хто спустився сюди, має пройти цією вулицею. Отже, коли двоє “єгиптян” справді переховуються тут, старий араб не міг не помітити їх.

Поговоривши трохи з Чаном, старий налив склянку амбіту й сказав:

- Хоч я все своє життя був злодій і грабіжник, але все-таки залишився правовірним мусульманином. Пророк заборонив своїм учням пити вино, але про амбіт він нічого не сказав, бо це ж сік.

І старий випив. Тепер Чанові вже легко було допитатися в нього про все, і він дізнався, що ті двоє “єгиптян” тут. Вони ночують в одного напівгрека-напіввірменина. Його по всьому Суецькому каналу знають, як запеклого негідника. Він був ватажок банди, яка грабувала моряків і пасажирів, що зупинялися в Суецькому порту.

Старий араб нічого не приховував: у цьому кварталі жили самі злодії, і він гадав, що й Чан теж злодій.

Попрощавшись із ним біля одного з шинків, Чан пішов далі. Він легко знайшов будинок, де жив отой напівгрек-напіввірменин. На дверях не було ні дзвоника, ні молотка, і Чанові довелося постукати кулаком.

На стукіт вийшов чоловік з величезними вусами і звернувся до Чана незнайомою мовою. В його грубому голосі почувалася загроза.

- За мною женеться поліція, - тихо сказав Чан каліченою англійською мовою.

- Ну то й що? - сказав хазяїн теж по-англійськи.

- Сховай мене!

- Скільки в тебе грошей? - недовірливо спитав бандит.

- А тобі що до того? Гроші в мене є, а скільки їх і звідки вони - моє діло, і тобі до того зась. Я прошу дати притулок, і якщо ти переховаєш мене на одну ніч, заплачу п’ять рупій.

Хазяїн спершу не погоджувався: він обіцяв двом пожильцям нікого не пускати на ночівлю, поки вони тут. Але потім подумав, що п’ять рупій за одну ніч - добрі гроші. Ті двоє іноземців уже міцно сплять, вони й не знатимуть нічого. І хазяїн упустив Чана, замкнув зсередини двері на величезний замок, а ключа від нього поклав собі в кишеню. Пильне око спостережливого Чана не проминуло жодного його руху. Він добре розумів, що найменша необачність може згубити його.

У першій кімнаті, куди вони ввійшли, на столі горів маленький недогарок свічки, вставлений у пляшку. В кутку стояло гарне широке ліжко; на гачку, вбитому просто в стіну, висіло пальто. Все було вкрите товстим шаром пилу й бруду.

Хазяїн узяв свічку й провів Чана до сусідньої, прохідної, зовсім порожньої кімнатки; тут не було нічого, крім старої, подертої мати на підлозі.

- Ось твоє місце, - сказав хазяїн. - Можеш переночувати тут одну ніч, але гроші давай наперед.

Пан Чан засунув руку в кишеню і спритним рухом витягнув звідти величезного ножа. Хазяїн подивився на ножа, потім на Чана і раптом тямуще усміхнувся. Чан дав йому п’ять рупій. Той уважно оглянув кожну монету, підкинув на долоні і вийшов з кімнати; двері за собою він зачинив.

Чан залишився в пітьмі, тільки з першої кімнати ледве пробивалося в щілинку світло. Він навшпиньках підійшов до дверей у третю кімнату і приклав до них вухо. Звідти чути було глибоке дихання: люди там міцно спали. Чан, переконавшись, що він таки недаремно прийшов сюди, ліг на мату, заплющив очі і незабаром тихо, рівно захропів. Так він пролежав довгенько, а коли розплющив очі, в першій кімнаті вже не було світла. Значить, і хазяїн заснув. Весь дім обгорнула непроглядна пітьма. У кімнаті стояла така задуха, що важко було дихати.

Чан тихо прочинив двері до хазяїна. Почувши, що той голосно хропе, він повернувся до своєї кімнати, вийняв з кишені і засвітив маленького ліхтарика й почав оглядати двері в третю кімнату. Вони були замкнені на замок.

Спритними, як у фокусника, руками він витяг у хазяїна з кишені ключа. Хазяїн навіть не ворухнувся. З ключем у руці Чан підійшов навшпиньках до дверей у третю кімнату й почав обережно відмикати замок. Відмикав він дуже повільно, намагаючись не скрипіти: коли б хто-небудь прокинувся, то й справа загинула б, і сам Чан навряд чи врятувався б. Йому довелося згаяти хвилин десять, щоб відімкнути замок і відчинити двері.

Увійшовши в кімнату, де, на думку Чана, були “єгиптяни”, він засвітив ліхтар і роздивився навколо. Тепер уже в нього не було сумніву, що тут переховувалися саме ті, кого він шукав. Обидва втікачі лежали напівголі просто на долівці, в різних кінцях кімнати. Зовні вони скидались на коптів[1]. Один мав довге волосся, підстрижене до вух, а другий, старий чоловік, був зовсім лисий. Вони були схожі один на одного: ті самі тонкі губи, круті вилиці і гострі, як у євреїв, носи з широкими ніздрями.

Чан не звик гаяти час. За кілька секунд, поки горів ліхтарик, він устиг розглядіти кімнату та “єгиптян” і навіть помітив, що старий спав на подушці, а в другого під головою не було нічого.

Ставши на коліна, Чан побачив зблизька обличчя старого: рубець, що розітнув йому щоку від вуха до рота, заподіяно якоюсь тупою зброєю. Під головою в нього була не подушка, а якась річ, загорнута в брудну шматину. Чан ще раз увімкнув ліхтарика, затулив його рукою, щоб світло не падало в очі старому, і уважніше оглядів річ, яка правила тому за подушку. В шматину було загорнуто щось важке - чи то каменюку, чи щось залізне. І раптом Чан збагнув: це ж той самий жук-скарабей!

Тепер Чан уже знав, що треба робити. Скрадаючись, мов кіт, він пройшов до першої кімнати, де спав хазяїн, і тихо відімкнув надвірні двері, щоб потім, уже з амулетом, можна було швидко й без перешкоди вибратися з цього дому.

І раптом... А про це Чан і не подумав! Надворі було прохолодно, і, коли він прочинив двері, струмінь свіжого повітря збудив хазяїна. Той враз зірвався з постелі і вихопив з-за пояса ножа. Чан швидко увімкнув ліхтарика і спрямував яскравий промінь просто в обличчя хазяїнові. Світло засліпило бандита. Чан витяг пістолета і, тримаючи його так, щоб, хазяїн бачив перед собою тільки дуло, тихо, але твердо наказав:

- Мовчи! Якщо знімеш галас, зразу ж всаджу в тебе кулю!

Хазяїн обмацав кишені:

- Ти вкрав у мене ключі!

- Тихо! - відповів Чан. - Роби те, що я звелю, і можеш нічого не боятися. Ключі я віддам, але тільки-но спробуєш хитрувати, зараз порішу тебе.

Негідники ніколи не бувають сміливі, і на хазяїновому обличчі відбився страх.

- Ти з поліції? - злякано прошепотів він.

- Ні, я злодій, такий самий, як ти і оті двоє... Але я не маю часу розводити теревені. Зараз же підніми руки вгору і йди в останню кімнату. Та не забувай, що в мене в руках пістолет! - звелів Чан.

Хазяїн мовчки скорився. Він пройшов поперед Чана до тієї кімнати, де двоє “єгиптян” спокійно спали й досі міцним сном.

Чан поставив ліхтаря на полицю і наказав хазяїнові стати біля протилежної стіни, але так, щоб промінь світла падав йому на обличчя.

- Тільки спробуй поворухнутись - і тобі буде край. Я жартувати не люблю, - пошепки попередив його Чан.

Усе, що він робив, було добре обмірковане. Чан і справді був незвичайна людина, проте він мав, як і всі, лише дві руки, а зараз йому треба підняти голову “єгиптянина”, витягти з-під неї пакунок і взяти звідти жука-скарабея; крім того, не можна спускати з ока хазяїна, щоб зразу вистрелити, якби той поворухнувся: коли б хазяїн відскочив у пітьму, Чан не зміг би вже влучити.

Але зробити все це було не до снаги навіть Чанові; і нас дивує не його невдача, а його сміливість і спритність.

Тільки-но Чан торкнувся до жука-скарабея, як старий “єгиптянин” перевернувся вві сні на другий бік і ту ж мить схопився й голосно закричав. Прокинувся і його товариш.

Пан Чан швидко вхопив жука і зірвався на ноги. У кімнаті стояла густа пітьма, і тільки промінь ліхтарика розтинав її, мов сліпучий кинджал. З пістолетом в одній руці і жуком-скарабеєм у другій Чан почав відступати до дверей.

Цієї хвилини хазяїн помітив, що його пожильці пробудились, і кинувся, простягнувши вперед руки, до ліхтаря; ту ж мить пролунав постріл. Але Чан вистрелив не в хазяїна, а в ліхтаря. Лампочка розлетілась на дрізки, і в кімнаті стало зовсім темно.

Чан устиг вибігти на вулицю, поклав жука на землю і швидко замкнув двері на засув знадвору. Тепер його противники не могли вийти. Хазяїн почав щосили гатити в двері кулаками.

Чан обережно підняв скарабея і голосно гукнув:

- Ключі в тебе на столі!

Витираючи хустинкою піт із лоба, він швидко подався геть.

“Так, зроблено непогано!” - сказав він сам до себе.

Старий араб, як і перше, сидів на порозі своєї хати. Чан підійшов до нього й спитав:

- Скільки ще до світанку?

- Ти даремно питаєш мене про це. У нас ніколи не буває сонця, і ми не знаємо, коли воно сходить і коли заходить... Ла ілах ілалах мухамад расулалах! - звів араб до неба очі.

У порту, на свіжому повітрі, Чан зупинився й передихнув. Рожева смужка на сході провіщала початок дня. За якусь годину мало зійти сонце.

Пан Чан дістався до готелю, переодягся у свій звичайний костюм із шерстяної фланелі і зайшов у мій номер. Тут був і Дхандас; він не спав усю ніч, дожидаючи, коли повернеться Чан. Видатний детектив був, як завжди, спокійний і стриманий. Ніхто б не подумав, що він мав бурхливу ніч, повну смертельної небезпеки.

- Ну як, роздобули жука-скарабея? - кинувся до нього Дхандас.

Пан Чан не відповів. Він витяг з-за спини амулета з таким байдужим виглядом, як фокусник витягає з рукава білу мишу.

 

 

Лекарства аюрведа Украина , аюрведический крем

 

Конспекти уроків — це зібрання конспектів уроків з різних предметів, це той базис, на якому будується урок: що вчитель має розповісти учням, що учні мають обов'язково вивчити та які завдання зробити, які відеоматеріали та ілюстрації варто продемонструвати, що слід дати на додаткове опрацювання та домашнє завдання.



Обновлен 09 окт 2014. Создан 03 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine