МИ ВІДКРИВАЄМО НАШУ ТАЄМНИЦЮ

 
 

МИ ВІДКРИВАЄМО НАШУ ТАЄМНИЦЮ




Дхандас вимагав, щоб ми розказали панові Чану тільки те, що з моєї каюти на “Лотосі” викрадено жука-скарабея і що ми маємо підозру на двох “єгиптян”; ці люди втекли з корабля незабаром після того, як ми помітили, що амулет зник. Однак від детектива нічого не можна було приховати. Він допитувався про найменші подробиці, і ми подумали, що буде краще відкрити йому нашу таємницю.

Я докладно розповів Чанові про все, починаючи від убивства Шівнатха Джаухрі аж до прибуття “Лотоса” в Суец. ї добре, що ми нічого не приховали, бо інакше ніхто з нас не повернувся б додому.

Ви знаєте, що вже на “Лотосі” я зрозумів, яке небезпечне моє становище. А тепер, слідкуючи за виразом Чанового обличчя, ще раз переконався в цьому.

Чан уважно вислухав мене і, повечерявши (ми розмовляли, поки він їв), встав з-за столика.

- Зараз кожна хвилина дорога, - сказав він і, попросивши нас почекати його в готелі, вийшов дещо розвідати.

Повернувся він за півтори години і покликав нас у кімнату для курців. Ми посідали там навколо маленького столика так тісно, що майже торкались один одного головами.

- Мені дуже прикро, що доведеться засмутити вас, але я й досі не натрапив на слід злодіїв, що вкрали жука, та, мабуть, не скоро ще й натраплю, - промовив Чан. - Я був у порту і дізнався, що приблизно протягом семи тижнів у районі Суеца безнастанно плавало арабське дау[1]; воно прийшло сюди - так мені сказали - з міста Розетти. Ви самі розумієте, що вже сама поява цього судна тут, так далеко від Розетти, розташованої в гирлі Нілу, досить дивна. Та це ще не все Я дізнався, що люди на дау - не араби, а співвітчизники тих “єгиптян”, які втекли з “Лотоса”. Про це свідчить їхній вигляд і колір шкіри. Я починаю вірити, що все почуте од вас правда і що Мітні-Хапі таки існує на світі. Люди, які приїхали звідти, мають багато грошей і не шкодують витрачати їх, аби тільки здобути амулет. Мені здається, що оте підозріле судно недаром прибуло сюди, і втеча двох “єгиптян” зв’язана з ним. Чи не з його допомогою їм пощастило втекти з “Лотоса” і дістатися до берега? Ви тільки зверніть увагу, як добре вони підготували все для того, щоб украсти жука-скарабея і непомітно для всіх зникнути. Це мимоволі нагадує мені одне таємне товариство, яке завдало мені колись чимало мороки.

- А те дау ще в порту чи вже пішло? - спитав Дхандас.

- Ні, воно й досі плаває біля входу до гавані, і в цьому для нас найбільша небезпека. Напевне, втікачі хочуть пройти цим судном Суецький канал, бо в поїзді на них скоріше натрапить поліція, - відповів Чан.

Коли я вислухав його, мені ще дужче захотілось дістатися до Мітні-Хапі. Я вже нічого не боявся: безглуздо боятися хтозна-чого, коли маєш таких друзів, як капітан Дхірендра й Чан.

- Що ж ви хочете тепер робити? - спитав я Чана.

- Важко відповісти на це, але дещо я все-таки скажу. Ви самі розумієте, що я не можу оглянути весь район Суецького каналу. Але мені здається, що обидва “єгиптяни” й досі тут, у Суеці, і ще можна розшукати їх. У мене вже є один план, і я хочу здійснити його.

- Але ж Суец не маленьке місто, - заперечив Дхандас.

- Ви маєте рацію - Суец і справді великий порт, однак я не думаю шукати втікачів по всьому місту, - сказав Чан. - Для того, щоб ви зрозуміли мій план, коротко ознайомлю вас з географією Суеца. Тут є лише кілька головних вулиць, де ви побачите величезні магазини, банки, торгові контори та особняки іноземних купців. А відійдіть трохи в бік од цих вулиць, і ви зразу опинитесь серед вузьких, темних і брудних провулків; там живе простий люд, переважно араби. Жодному втікачеві ніколи й на думку не спаде переховуватися в центрі міста: там удень його можуть кожної хвилини пізнати, а вночі ніде дітись. Сіл тут небагато, і всі вони далеко від міста. Та й у селі втікачеві важко переховуватись, бо кожна нова людина привертає увагу місцевих жителів.

- І все-таки вони, напевне, там! - прохопився я.

Чан ніби й не почув моїх слів, а спокійно вів далі:

- До порту прилягає один особливий район. Подібного до нього немає не тільки в Африці, а й у цілому світі. Крім Суеца, ви ніде не побачите кварталів, розташованих так низько, просто на рівні моря. Тут живе біднота й усякі непевні людці - злодії, вбивці. Місце те - наче пекло: ви спускаєтесь усього на чотири східці вниз і зразу ж потрапляєте у вузькі вулички та провулки, де протягом цілої доби горить газ. Житла, мов у печерних містах, викопано просто в землі. В цьому районі Суеца зібрались усякі покидьки з Африки та Європи. Жоден солдат, моряк, навіть звичайна порядна людина ніколи не наважиться прийти сюди. А тутешні мешканці виходять у горішню частину Суеца тільки для якогось злочину. Є підстави думати, що злодії переховуються там, і саме туди я й хочу піти.

- Коли? - спитав я.

Пан Чан вийняв з кишені годинника, глянув на нього й сказав:

- За півгодини.

Він підвівся й пішов у свій номер.

Давно вже пора було йти спати, але нам не хотілося розходитись, і ми піднялися на дах готелю. Там поміж кадобами з пальмами стояли крісла. Ми посідали й почали тихо розмовляти. Попереду яскрів вогнями порт; у темному небі горіли зірки, сяяв місяць. З вулиці линули пісні й музика, і це надавало чудовій ночі ще більшої краси.

Я вже старий, але дуже люблю світ і що більше думаю про нього, то кращим, привабливішим, дивовижнішим здається він мені. Часом такої ночі, як оця, мені спадає на думку: а чи не змарнував я стільки років життя, гортаючи ночами сторінки закурених старих книг, коли на світі є величезні степи, де віють гарячі вітри, є чудові гірські луки, порослі буйною зеленою травою, - І все це створено начебто навмисне для людини.

Пам’ятаю, я почав ділитися своїми думками з Дхандасом і Дхірендрою, коли раптом на даху готелю, просто перед нами, з’явився якийсь нужденний чоловік; самий вигляд незнайомця свідчив, що він не знає в житті нічого, крім тяжких злиднів, голоду та постійних страждань. Місяць яскраво освітлював постать несподіваного відвідувача, і ми добре розгледіли його. Він був схожий на араба і одягнений, як сучасні єгиптяни. Чоловік був такий брудний, що ми мимоволі відсунулись, коли він підійшов до нас. Його довге чорне волосся, злипле від бруду, спадало на обличчя. Над очима нависли густі брови. Одна нога була в черевику, друга - в шкіряній пантофлі, такій, як звичайно носять араби. Сині штани були нижче колін обшарпані. Бідолаха раз по раз надривно кашляв.

Дхандас не знав жалю до злиднів; він міг без докорів сумління брутально прогнати голодного бідняка.

- Хто ти такий? Геть звідси! Зараз же забирайся геть! - закричав він.

І раптом ми почули спокійний голос Чана:

- Будь ласка, нікуди не йдіть, поки я повернуся. Коли хочете, лягайте спати, але ні в якому разі не залишайте готелю. Я сподіваюсь бути тут за якусь годину.

 

Expocomplete предлагает аренда диванов на день . Прокат мебели, диванов.


Обновлен 19 дек 2014. Создан 03 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine