Що ж нам робити?

 
 

Що ж нам робити?




Що ж нам робити? - розпачливо спитав плантатор.

- На жаль, містере Пойндекстере, я не можу затриматись, щоб вивести вас до річки. Я везу спішну депешу до форту. Якщо ви таки загубите мій слід, тримайтесь так, щоб сонце було у вас праворуч, а ваші тіні падали ліворуч під кутом близько п'ятнадцяти градусів до напрямку руху. І так навпростець миль із п'ять. А тоді побачите попереду верхівку високого дерева - кипариса. Ви впізнаєте його, бо вона відсвічуватиме червоним. їдьте просто до того дерева. Воно стоїть на березі річки, а поруч там і брід.

Молодий вершник знову напнув поводи, наготувавшись поскакати геть, та щось спинило його. То були блискучі темні очі, які дивилися на нього з-за завісок карети. Він тільки тепер помітив їх.

Власниця тих очей ховалася в тіні, але й там було досить видно, щоб побачити її прекрасне личко. Навіть більше - вершник помітив, що її очі звернеш на нього і в них світиться жвава цікавість, аж мало не приязнь.

Він мимоволі відповів сповненим захвату поглядом, який йому навряд чи вдалося приховати. А тоді, щоб не здатися зухвалим, рвучко одвернувся і знову загово-

(9) Мустанг - дикий кінь.

 

[19]

рив до плантатора, що саме закінчив дякувати йому за допомогу.

- Я не заслуговую на подяку,- відказав незнайомець,- бо залишаю вас і ви можете знову збитися з дороги. Але, як я вже казав, часу в мене обмаль.- І він подивився на годинник, так ніби не хотів рушати далі сам-один.

- Ви дуже люб'язні, сер,- сказав Пойндекстер.- Але гадаю, що, керуючись вашими порадами, ми таки вийдемо до річки. Сонце вкаже нам...

- Ні, я оце подивився на небо й боюся, що нічого вам сонце не вкаже. На півночі збираються хмари. Десь за годину вони можуть закрити сонце - так чи так, а це станеться раніше, ніж ви побачите той кипарис. Отже, нічого не вийде... Стривайте! - мовив він, трохи подувавши.- Я знайшов раду. Ви поїдете слідом відмоголасо!

Кажучи це, він зняв з луки сідла згорнуту кільцями мотузку й кинув її вільний кінець на землю, а другий прив'язав до кільця на сідлі. Потім, піднявши капелюха - головним чином до карети,- вдарив коня острогами й знову помчав вигорілою прерією.

Його ласо, спадаючи з крижів коня, простяглось ярдів на десять позаду й залишило на згарищі звивисту смугу, так наче там проповзла змія.

- Дуже дивний хлопчина! - зауважив плантатор, дивлячись услід вершникові, що зник у хмарі чорної куряви.- Мабуть, треба було спитати, як його звуть.

- А я б сказав, дуже зухвалий хлопчина,- похмуро мовив Колхаун, повз чию увагу не пройшов ні погляд, кинутий незнайомцем на карету, ні той, якому він був відповіддю.- Що ж до його імені, то не думаю, що це багато важить. Він міг би назватися й вигаданим ім'ям. У Техасі повно таких жевжиків, що, потрапивши сюди, прибирають нове ім'я - чи то задля милозвучності, чи то з якихось інших міркувань.

- Слухай, кузене Касе,- озвався молодий Пойндекстер.- Ти несправедливий до нього. Як на мене, він чоловік благородний і освічений, гідний найкращого ймення.

- Благородний? Оцей виряджений павич! Де там у біса! Я ще ніколи не бачив, щоб благородні люди напинали на себе мексиканське ганчір'я. Це роблять тільки пройдисвіти. Б'юсь об заклад, що і цей з таких.

Поки тривала ця невелика суперечка, прекрасна пасажирка [20в кареті, нахилившись до віконця, з неприхованою цікавістю проводжала очима вершника, який швидко віддалявся.

Певно, саме цим і пояснювався той уїдливий тон, яким заговорив до неї Колхаун.

- Що з тобою, Лу? - спитав він, під'їхавши зовсім близько й стишивши голос, щоб його не почули інші.- Здається, тобі не терпиться? Може, ти хотіла б поїхати разом з тим хизуном? То ще не пізно - я дам тобі свого коня.

Дівчина відкинулась на сидінні карети, явно невдово-лена й цими словами, і тоном, яким їх було промовлено. Але її невдоволення не вилилось у сердиту гримасу чи гнівну тираду - Луїза приховала його, і єдиною її відповіддю Колхаунові був дзвінкий сміх, куди образливіший для нього.

- Он як! Отож я й подумав, що все це не просто так, бо бачив, як ти видивлялась у віконце. Так наче хотіла призначити побачення цьому розцяцькованому кур'єрові. Певно, тебе привабило його барвисте вбрання? Кажуть, птаха впізнають по пір'ю. Але в цього птаха пір'я чуже. І, може, я ще колись видеру його разом із добрячим клаптем шкіри.

- Як тобі не сором, Кассію! Ти говориш непристойності!

- Це тобі має бути соромно, Лу, бо т и поводишся непристойно. Дозволяєш собі зацікавитись звичайнісіньким волоцюгою, вирядженим, наче блазень! Та він же всього-на-всього листоноша, якого найняли офіцери форту!

- Листоноша, кажеш? Ну, то я дуже хотіла б отримувати любовні листи з рук такого листоноші,

- Коли так, то скачи за ним і скажи йому про це. Мій кінь до твоїх послуг.

- Ха-ха-ха! Оце насмішив! Та навіть якби я задля жарту надумала наздогнати цього незвичайного кУР'єра, то де там це зробити на твоїй ледачій шкапі. Він так мчить на своєму гнідому, що зникне з очей, поки ти встигнеш поміняти для мене сідло. Ні, я його не наздожену, хоч би й як хотіла. А могла б і захотіти!

- Стережись, щоб тебе не почув батько.

- Стережись, щоб він не почув тебе,- відказала Дівчина вже поважним тоном.- Ти мій двоюрідний брат, і для тата - бездоганний взірець, але не для  мене, аж ніяк. Я ніколи не давала тобі приводу думати інакше, хіба не правда?

Відповіддю на це дошкульне запитання була похмура мовчанка, за якою вгадувалося роздратування.

- Атож, ти мій кузен,- провадила Луїза суворим тоном, зовсім не схожим на той, яким вона говорила досі,- але не більше. Не більше, капітане Кассію Кол-хауне! Не треба давати мені ніяких порад. Є тільки одна людина, від якої я повинна приймати поради й вислуховувати докори. Отож, паничу Касе, прошу тебе - не читай мені моралі, як оце щойно. Мої думки - і мої вчинки теж - вони тільки мої, і так буде доти, доки я зустріну людину, перед якою схочу відповідати за них. Але то будеш не ти!

Отак висловившись, дівчина зміряла двоюрідного брата поглядом, у якому палали гнів і погорда, й знов відкинулася на подушки сидіння. Завіски на віконці карети зійшлися - капітан мав зрозуміти, що розмові край.

Вражений, мов ударом батога, цією гострою відповіддю, він з полегкістю почув голосні вигуки візників. Фургони рушили й подалися вигорілою прерією, такою ж чорною, як і капітанові думки.

 

 

В Хозяйстве Озерное проводится охота в Подмосковье цены в прайс-листах . Большой спектр услуг.;Гарден ринг предлагает венки из искусственных цветов похоронные . Мастерская-склад в Москве.


Обновлен 26 апр 2014. Создан 03 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine