КАПІТАН СТАЄ ЧЛЕНОМ НАШОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ

 
 

КАПІТАН СТАЄ ЧЛЕНОМ НАШОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ




Я кинувся до Дхандаса, що спав міцним, безтурботним сном, збудив його і розказав про крадіжку. Дхандас у нестямі схопився з ліжка і закричав, мов поранений звір. Напевне, всі на кораблі почули цей крик. Даремно намагався я заспокоїти Дхандаса, умовляв його обміркувати все, не поспішаючи. Він не хотів слухати мене, швидко вдягся і вибіг на палубу.

На палубі бушував холодний, пронизливий вітер, і я зразу замерз, бо не встиг одягтися тепліше. В небі сяяли тисячі зірок.

Вже не пам’ятаю, скільки ми ходили з Дхандасом по палубі, обговорюючи подію. Ми були впевнені, що злодій і досі на кораблі. Я навіть висловив думку, що жука вкрали оті двоє чудних пасажирів, на яких капітан звернув мою увагу.

Ми надумали собі, що треба всіх обшукати, але для цього довелося б розкрити нашу таємницю капітанові Дхірендрі. На той час я вже цілком довіряв Дхірендрі, але Дхандас нізащо не хотів розказувати нікому, куди й чого ми їдемо. Однак обставини змусили його погодитися на це, бо інакше нічого було їхати далі.

О четвертій годині ранку капітан вийшов на палубу, щоб перед тим, як прибути до порту, востаннє оглянути корабель, і дуже здивувався, побачивши нас тут так рано. Ми, не гаючи часу, розповіли йому, що на кораблі сталася крадіжка. Капітан спокійно зійшов на місток, щоб перевірити курс корабля, і, спустившись униз, провів нас до своєї каюти. Сідаючи в крісло, я помітив, що капітан вийняв з ящичка величезну сигару. “Навіть уночі курить!” - незадоволено подумав я, але не сказав нічого.

Ми докладно розповіли капітанові про все. Він уважно слухав нас, гладячи свою цапину борідку, здивовано зводячи брови та часом пускаючи цілу хмару диму. Я морщився, але мусив терпіти.

Коли ми закінчили, капітан сказав:

- Я бачив у житті так багато дивного, що якби розказав комусь, то й не повірили б. Але це все - дрібниця, коли порівняти з тим, що я оце почув від вас. Я ладен допомогти вам, чим зможу. Зараз ми зберемо всіх, хто є на нашому кораблі, і кожного пильно обшукаємо.

Коли “Лотос” підходив до східного берега Суецького каналу і в далині вже вирізнялися будівлі Суеца, Дхірендра виконав свою обіцянку. Дхандас, досвідчений у судовій роботі, допитав слуг, моряків, помічників капітана та кухаря, але все було даремно. Двоє пасажирів, які викликали в мене підозру, сказали, що вони живуть у верхів’ях Нілу, а більше нічого ми від них не дізналися, бо вони дуже погано володіли мовою хінді.

Тільки-но “Лотос” увійшов у Суецький порт і кинув якір, як двоє “єгиптян” десь зникли. Ніхто не бачив, коли вони зійшли з корабля. Ми стояли далеко від пристані, і, якби вони втекли плавом, ми неодмінно побачили б їх. Але втікачів ніде не було; мабуть, вони дременули одним з човнів, яких безліч сновигало навколо нас.

Ця подія переконала капітана Дхірендру в тому, що місто Мітні-Хапі справді існує, і він, як і ми, теж пройнявся палким бажанням побачити його на власні очі. Капітан дав нам чимало практичних порад, просив цілком покластися на нього і хоч не був певен, що ми знайдемо жука-скарабея, але сказав, що також піде разом з нами розшукувати Серафісову гробницю.

О восьмій ранку ми зійшли на берег і втрьох подалися до місцевого відділення пароплавної компанії, де служив Дхірендра. Представник компанії, огрядний чоловік, схожий на італійця, привітно поздоровкався з нами і сказав капітанові Дхірендрі:

- Тут зараз є пан Браджрадж, капітан судна “Шравастхі”. Він тяжко захворів на малярію, і його довелося покласти до місцевого госпіталю. Там він пролежав кілька місяців. Тепер пан Браджрадж почуває себе добре і прагне знову стати до роботи. Але, на жаль, я не маю щодо цього ніяких вказівок від правління компанії.

Дхірендра нічого не відповів йому, тільки мовчки кивнув головою. Коли ми вийшли на вулицю, він узяв мене і Дхандаса за руки й повів у скромне кафе недалечко од відділення компанії.

- Нам треба обміркувати все в такому місці, де нас ніхто не підслухає, тому я і привів вас сюди. Тут завжди мало відвідувачів, і ми можемо спокійно поговорити, - сказав капітан, коли ми сіли до столика.

Дхірендра замовив три чашки кави. Спершись ліктями на стіл, він тихо звернувся до мене:

- Я щиро хочу допомогти вам, пане професоре. Через свою службу я зв’язаний з морем, але все-таки багато подорожував і сушею. Я побував у Тібеті, Монголії, в центральних районах Африки. Такі подорожі, особливо зв’язані з труднощами та небезпеками, я люблю не менше, ніж мандрівки морем. Я не песиміст, але мушу сказати, що ваше становище досить-таки важке. Дорогоцінна пам’ятка старовини, через яку, ви кажете, загинув Шівнатх Джаухрі, була у ваших руках. Про цю таємницю хтось дізнався, за вами стежили навіть на кораблі і таки вкрали жука. Може, це вас не зупинить і ви поїдете далі, але не забувайте, що попереду сотні кілометрів і ваші переслідувачі невідступно стежитимуть за вами, либонь, ще й спробують убити вас.

Я і сам добре розумів, які небезпеки нас чекають, і вже не раз картав себе за те, що так легковажно згодився взяти участь у цій експедиції. Я думав про химерну долю, яка закинула мене, професора Відехського університету й охоронця Наландського музею, в це убоге кафе і хтозна, що готує мені далі. Де вже там покладатися на Дхандаса: за Серафісові скарби він ладен піти на все, але - я вже переконався - розумно й спокійно обміркувати у важку хвилину становище не здатен. Отож я уважно слухав капітана Дхірендру.

- Але я захопився вашими планами, - вів далі капітан, - І сам не від того, щоб побачити країну, яка загубилася в серці Африки. Я хочу поїхати разом з вами, коли ви дозволите, і сподіваюсь, що стану вам у пригоді.

Мене дуже здивував Дхандас: він почав заперечувати, казав, що капітан перебільшує небезпеку і немає ніяких підстав залучати до нашої експедиції ще одну людину. Мене вразила його зажерливість і дурна впертість.

Нерозумно було б втратити такого вірного товариша, як Дхірендра; тому я твердо заявив, що вітаю бажання капітана їхати з нами, а всі додаткові витрати беру на себе. Щоб остаточно зломити впертість Дхандаса, я заявив, що коли капітан не поїде з нами, я зараз-таки повертаюсь до Індії.

Довго сперечався Дхандас, та нарешті мусив погодитися зі мною; ми поклялись допомагати один одному під час подорожі і не покидати товаришів напризволяще, коли станеться якесь лихо. Ви згодом дізнаєтесь, як Дхандас виконав свою клятву.

Дхірендра зайшов у відділення компанії і послав звідти правлінню телеграму: він просив дати йому через невідкладні справи відпустку, а “Лотос” на цей час доручити капітанові Браджраджу; він прийме корабель, як тільки надійде дозвіл правління.

Після того ми пішли в поліцію і попросили начальника докласти сил, щоб відшукати вкраденого в нас жука-скарабея.

З поліції ми попрямували до готелю “Суец” у центрі міста. Ми не поспішали їхати в Каїр, бо сподівалися знайти скарабея, хоч ніхто з нас не знав, що треба для цього зробити.

У ресторані готелю, куди ми зайшли пообідати, Дхірендра взяв у руки газету англійською мовою, де розповідалось про викрадення якогось хлопчика. Довго сердешні батьки шукали дитину, але все марно. Та якось вони почули про видатного китайського детектива пана Чана і звернулись до нього. Пан Чан з властивим йому талантом і спритністю переборов величезні труднощі і кінець кінцем знайшов хлопчика.

- От хто нам зараз потрібен, - сказав капітан Дхірендра. - Добре було б знайти пана Чана і попросити його допомогти нам. Правда, за це довелося б чимало заплатити. Я ніколи не бачив його, але про нього часто пишуть у газетах. Не було ще жодної справи, якої він не довів би успішно до кінця.

Те, що сталося далі, ви, напевне, вважатимете за дивовижне і незвичайне.

Коли Дхандас і Дхірендра пішли до своїх номерів, я подався у вітальню і знічев’я почав переглядати журнал, де реєстровано прибулих. І раптом я побачив три підписи, що вирізнялися серед інших. Грубими, нерівними літерами написано ім’я Раджа Моханлала, далі чіткими літерами, нахиленими вліво, розписалась Бегам Хабіба, а ще нижче з тонких і довгих, наче журавлині ноги, паличок складався підпис - Та Чан.

От дивний збіг! Зовсім випадково Дхірендра натрапив у газеті на замітку про пана Чана, який міг би допомогти нам у тяжкому становищі, - І раптом того ж дня ми дізнаємось, що знаменитий детектив живе в тому ж готелі, де й ми!

Темні, відсталі люди пояснили б такий збіг чудом, втручанням надприродних сил. А насправді ніякого чуда тут не було: пан Чан їздив до Європи у своїх справах і тепер, природно, повертався на батьківщину через Суец.

У готелі черговому адміністраторові впало в око прізвище Чана, і він вийняв із старої підшивки газету із статтею про нього. Прочитавши статтю, адміністратор віддав газету розсильному, той відніс метрдотелеві ресторану, а метрдотель забув її на столі. Отак і сталось, що вона потрапила до рук Дхірендри.

Я зразу ж сказав моїм супутникам, що пан Чан тут, у нашому готелі, і запропонував звернутися до нього. Дхандас так хотів знайти амулет, що навіть не став заперечувати.

Ми повечеряли в ресторані і вже мали встати з-за столика, коли до зали ввійшов сам знаменитий детектив у модному костюмі англійського крою. Ніхто з нас не зустрічався раніше з паном Чаном, але ми зразу ж пізнали його, побачивши типове китайське обличчя. Чан був зовсім не такий опасистий, як його змальовували газети.

Дхандас злегка підштовхнув Дхірендру; капітан підійшов до детектива і, мабуть, бажаючи поздоровкатись за китайським звичаєм, так церемонно вклонився, що іншим часом ми б, напевне, засміялися.

- Пан Чан? - спитав Дхірендра.

Так. З ким маю честь розмовляти?

- Я капітан Дхірендра Натх.

- Дуже радий бачити вас - людину з вітчизни великого Будди.

Так уперше зустрілися ці двоє сміливих і розумних людей.

 

Купить аюрведа чаванпраш , купить чаванпраш


Обновлен 24 июл 2014. Создан 03 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine