ЗАКЛЯТТЯ СКАРАБЕЯ

 
 

ЗАКЛЯТТЯ СКАРАБЕЯ




Я навіть думки не допускав, що в цьому написі є хоч крапля правди, і тепер, коли вже минуло багато часу, я бачу, що міркував слушно, - як виявилось, у “Заклятті” дуже мало правди.

Я не знав, що робити з Серафісовим амулетом. Очевидно, жук-скарабей належав тепер мені: в музеї він опинився цілком випадково, а його справжній власник - старий Рамешвар - відмовився од нього. Напевне, я вже найближчими днями відніс би жука до себе на роботу і передав би у власність музею, якби не сталась от яка подія.

Вранці, коли я снідав, до кімнати ввійшов слуга й сказав, що мене хоче бачити якийсь добродій. Я подумав сердито, що зараз зовсім не час для візитів, але все-таки пройшов у свій кабінет. Слуга привів туди раннього відвідувача. Це був високий чоловік, дуже примітний на вигляд. Його лисину оточував вінчик чорного волосся; він не мав ні вусів, ні бороди, але шкіра на щоках та підборідді була в нього така темна, неначе він не голився кілька днів. Великі чорні блискучі очі свідчили про тверду вдачу цієї людини.

Я поздоровкався з гостем і спитав, хто він і що його привело до мене.

- Дхандас Джаухрі, адвокат, - голосно відповів гість і замовк: очевидно, вважав, що говорити, чого він прийшов, ще рано.

- Пробачте мою нескромність-чи ви не родич пана Шівнатха Джаухрі?

- Звичайно, родич. Шівнатх Джаухрі, вбитий 19... року в місті Данапурі, - мій дядько.

- О! Але, сподіваюсь, ваш візит до мене не зв’язаний з цією трагічною подією?

- Ви помиляєтесь. Якби мого дядька не було вбито, я ніколи не прийшов би до вас.

Сказати правду, мені стало якось моторошно, хоч я постарався нічим не виявити свого хвилювання і бути спокійним і чемним, як і належить господареві перед гостем.

- Ваші слова дуже зацікавили мене. Сідайте, будь ласка, - І я вказав Дхандасові на крісло.

Він зразу ж сів, вийняв з кишені пачку старих записних книжок і поклав їх на стіл.

- Пане професоре, я вважаю вас за найвизначнішого із сучасних єгиптологів, - почав він.

Я скромно вклонився. - Ви, мабуть, не знаєте, що мій дядько Шівнатх дуже цікавився тією галуззю знань, в якій ви відомі як видатний спеціаліст. Торгуючи шовком, він одвідав багато країн. Він так любив подорожі, що не перестав мандрувати і після того, як залишив торгівлю. Але найбільше цікавила його одна не відома нікому країна, про яку він знав дуже багато. Але перш ніж розповідати про це докладно, мені хотілося б дещо запитати вас, пане професоре, щоб почути від такої поважної і вченої людини, як ви, відверту відповідь. - Дхандас замовк і допитливо подивився на мене.

- До ваших послуг, - сказав я, витримавши його погляд.

- Чи знаєте ви про Серафісового жука-скарабея? - спитав він.

Важко описати, яке враження справило на мене це запитання. Від подиву мені на якийсь час відібрало мову. Чи це не сниться мені? - подумав я. Хоч фіванський князь Серафіс помер кілька тисячоліть тому, мені здалося, що він весь час переслідує мене.

Брехати не хотілось, і, отямившись, я щиро признався:

- Якби ви запитали мене про це кілька днів тому, я відповів би вам “ні”. Але за останній час багато чого змінилось, і тому я можу сказати вам, що не тільки знаю про цього жука-скарабея, а що ви зараз перебуваєте у тій самій кімнаті, де він лежить.

Коли я сказав це, Дхандас пополотнів і схопився з крісла. Весь тремтячи, він кинувся до мене.

- У цій кімнаті? Де ж він? Покажіть мені! Скоріше покажіть мені його! - загорлав він.

Я глянув на нього з подивом і страхом, далі, не поспішаючи, підійшов до письмового стола і вийняв амулет.

Дхандас вихопив у мене з рук жука-скарабея і, не звертаючи уваги на чудове зображення бога Хепера, що пливе човном по священній ріці, втупився очима в ієрогліфічний напис. Я зрозумів, що він нічого не тямить в єгиптології.

- Чи можете ви прочитати, що тут написано? - спитав він.

Мене почали дратувати безцеремонність і різкі манери Дхандаса, і я досить сухо відповів йому, що мені це зовсім не важко.

- Про що ж тут говориться? - мало не закричав він.

- Будьте ласкаві, сядьте в крісло і заспокойтеся, - мовив я.

Йому довелось підкоритися. Але руки не слухались його, пальці тремтіли, а сам він весь час нетерпляче совався в кріслі. Щоб не мучити його довше, я почав дослівно перекладати напис, побіжно розповідаючи про згадуваних там богів. Дхандас слухав мене з величезною увагою, намагаючись не пропустити ні слова, і коли я переклав весь текст, він попросив ще раз показати йому амулет.

- Що написано отут? - вказав він на ієрогліфи, вирізьблені на помістку, де сидів бог Хепер.

- “Мітні-Хапі”. Це те місто, де поховано Серафіса.

- Правильно. А ви знаєте, де це місто? Я похитав головою.

- А я знаю, - впевнено мовив Дхандас.

Я здивувався (та й справді, тут було чого здивуватися!) і додав, що коли так, то, виходить, він знає те, про що не могли довідатися ніякі знавці історії Стародавнього Єгипту, хоч як домагались.

Поклавши руку на пачку записних книжок, що лежали на столі, Дхандас заявив:

- З ними я вже завтра можу вирушити в Мітні-Хапі.

- Невже ви справді хочете туди їхати?

- Так, але з однією умовою.

- З якою саме?

- Якщо ви погодитесь супроводити мене. Я ще раз пильно подивився на цього чоловіка - мені здалося, що він божевільний.

- Та це ж дуже складна річ: я викладач в університеті, і, крім того, у мене відповідальна посада - я охоронець Наландського музею.

Дхандас схопився з крісла, підійшов до мене і поклав свою довгу, тонку руку на плече.

- Пане професоре, я мушу будь-що дістатися до Серафісової гробниці і сподіваюсь, що ви не відмовитесь поїхати в Мітні-Хапі разом зі мною. Сідайте, будь ласка, а я спробую розповісти вам усе докладно. - Кажучи це, він грубо і безцеремонно посадовив мене в крісло і враз поклав переді мною. скручений у трубку староєгипетський папірус.

 

Недорого раскрутка сайта в Гугле , продвижение сайта гарантии;Компания Un-Real Digital . Предлагаем продвижение сайтов по выгодным ценам. Интернет-маркетинг.;Angelissimo.ru бижутерия ожерелье отличные цены


Обновлен 24 мая 2014. Создан 03 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine