І тихо-тихо

 
 

І тихо-тихо




І тихо-тихо, як сонце сходить у небі, увійшла в книжку мати і освітила її.
«Над землею сходило сонце.
З хати вийшла сива, як світ, мати. Ступила на подвір'я, і сонце простягнуло до неї золоті промені. Вона стояла у них, як свята Божа Матір.
Відтак ступила за ворота.
— Не йдіть,— сумно заскрипіла груша.
— Не йдіть,— озвалася тугою хата.
— Пора вже мені,— відповіла мати. Перехрестилася, вклонилася хаті з грушею і пішла. Луги стелилися килимами.
Поля зерном осипали.
Трави ноги цілували.
Ліси співали реквієм, а промені освітлювали їй останню дорогу.
Над нею пролітали журавлі і несли на крилах голосну тугу в далину, за обрій, де заходило сонце, куди прямувала сива мати.
Сонце сховалося, і промені згасли.
Розірвалося небо останнім журавлиним криком.
Земля плакала полиновими росами, а небо ще довго гойдало відлуння останнього крику».
Слова, як пісня, виспівані з синівської любові й туги. Мама молитвами врятувала сина від фашистських бомб на беззахисному кораблі в морі і врятувала пісню для України. Мама і батько продали в голодні повоєнні роки останню корову і, терплячи нужду, купили синові баян, і з їхньої селянської жертовності зійшла пісня для України. Мати перелила в сина свої пісні і, побачивши якось нову пісню про страждальця-дуба, сказала Анатолієві стиха: «Ти про людей пиши, про їхні долі». А син, як у дитинстві, мовив лагідно: «Він для мене як живий, і доля у нього важка, мамо, лиховісна».
Ой, важка доля, важка й лиховісна — і в дуба-велетня, який пережив віки, та впав у наші дні від пили й сокири безбатченків; і в стародавнього замку, поруйнованого не чужоземним завойовником, а землячками, які нишком від народу завойовують свій край; і в берізки з вирваним коренем; і в сплюндрованих рік та зелених долин; і в славного Чигирина, під козацьке серце якого намагалися встромити атомну станцію; і в окраси садків українських — маминої вишні, яка сохне і в'яне від радіації і сірчанокислих дощів; і в занедбаного степу, де гриміли копита козацьких полків і на очах матерів падали сини-солдати.
Усе це доля ваша, Україно-мати, бо і найменша ростиночка на вашому полі, і запашні чебреці, і любисток, і калина в лузі, і чари Світязю, і вишнева білоцвітна пелюстка, і ніченька-чарівниченька з диригентом-місяцем між зорями поєднані з людиною — вічним дитям природи і новітнім губителем її. І вся ця краса земного раю виспівана в музиці Анатолія Пашкевича та вималювана в його по-синівськи ніжному письменницькому слові, а весь біль за врятування цього потоптаного раю гнівно гри-мить-рокоче в його піснях і думах, плаче реквіємом, а серце кричить стогоном: «Я стояв на березі і питав у далини: «Хто й за що послав тобі таку долю, земле моя?»
Українець без вишні — як сирота без мами.
Вишня проросла біля могили матері Поета, в головах її, проросла сама по собі, вишня ходить за нами, як жива, і прийшла від рідної хати, а може, з синової пісні.
Вишня з самого дитинства цвіте в нашій долі з шевченківського садка вишневого коло хати, бо хоч і народилася в казематі, а силу має небесну, проростає крізь віки во славу України.
Сходить у вишневому саду України книжка-сповідь «Мамина вишня» і в парі з піснею йде між люди. І чути, як у слові й в музиці б'ються серця матерів і синів, світять пречисті пелюстки, як білі сторінки поезій і нотних аркушів, лунає голос роду і народу на цілий світ.

Петровские аллеи предлагают земельные участки новорижское шоссе без подряда . Охрана территории.;Гарден ринг предлагает искусственные самшиты, цены в каталоге . Короткие сроки изготовления.


Обновлен 25 апр 2014. Создан 03 дек 2013



 

vk.com/znakomstvavukraine